Читати книгу - "Нотатки Мальте Лаурідса Бріґе"

літні канікули у Ворпсведе. Під осінь майже щоденні розлогі послання до Лу. Зокрема 11 серпня в одному з них одкровення: «…мистецтво — це річ завелика, і заважка, і задовга для одного життя, і ті, хто доживає до глибокої старості, виявляються все ще початківцями в ньому». Восени Райнер переїздить до Рима.

17 березня 1904 р. в Римі завершено поетом переклад «Слова…» (роботу над ним було почато ще в грудні 1902 p.). Виходить книга прози Рільке «Історія про Господа Бога». Дописано псевдоісторичну драму «Біла княгиня», навряд чи призначену для сцени. З кінця червня по грудень Райнер живе в Швеції, а потім у Данії.

1905 р. — Рільке вже в Медоні, під Парижем, у заміській майстерні Родена, і працює протягом п'яти місяців у нього секретарем, хоча через 19 років у листі із замку Мюзот до А. Шера наполегливо уточнює: «Я скоріше був його учнем, і то значно довше, бо в усякому мистецтві суттєвою є одна й та сама вимога — її я зміг сприйняти в найчистішому вигляді лише під час розмов із цим могутнім художником, якого ще й тоді, дарма що він був уже в похилих літах, виповнював живий досвід мистецтва».

«Das Stunden-Buch» («Часослов»), три книги якого створювалися в 1899, 1901 та 1903 роках, були заново відредаговані автором навесні 1905-го і вийшли у Ляйпциґу, як і кілька попередніх, знову ж таки на Різдво. На думку дослідників, саме з «Часослова» починається «власне Рільке» — поет, який уже не потребує зразків для наслідування. У «Часослові», молитовнику за формою, завданням його лірики є осмислення світу. Збірка сприймається як єдине висловлювання, звернене до Бога, але тільки зовні схоже на молитву. Адже тут не рабське колінкування перед Всевишнім, а прагнення паритетного діалогу. «Бог» Рільке — поняття ні теологічно-містичне, ні філософсько-ідеалістичне, це — вияв самого життя в речах та істотах. «Бог» стає для поета символом, яким позначається цілісність світу, неосяжність природи, нескінченність людської душі.

Із трьох книг «Часослова» «Das Buch vom mönchischen Leben» («Книга про чернече життя») має найбільш метафізичний характер. Рівновага між людиною і Богом, яку намагається встановити поет, — динамічна і нестійка. У другій книзі «Часослова» — «Das Buch von der Pilgerschaft» («Книга про паломництво»), написаній протягом 11 днів у Вестерведе між 15 і 25 вересня 1901 p., через рік після подорожі Україною, поет наголошує, що у спілкуванні з Богом не потрібен посередник. Із рядків поезій навдивовиж реально підводяться куполи Києво-Печерської лаври із її ченцями, що «вже триста літ лежать… вночі, та їх тіла не піддаються тлінню». Рільке змальовує утопічний ідеал загального єднання людей — єднання людей і Бога. Одначе паломництво не приводить до бажаної мети, воно лише демонструє неможливість її досягнення. Про те, що релігійна гармонія людини і світу, людини і Бога виявляється неможливою, — третя книга «Часослова» — «Das Buch von der Armut und vom Tode» («Книга про злидарювання та смерть»), створена між 13 і 20 квітня 1903 р. у Віареджо. У книзі відчувається відлуння голосу Родена із сутінків Парижа. Її ліричний герой вважає, що тільки справжня бідність може наблизити людину до Бога, який втілює абсолютну свободу від володіння. Відносини власності руйнують гармонію людини та світу, спотворюють саму суть людських відносин, позбавляють життя непересічних цінностей. Ця ситуація набула розвитку й у романі «Нотатки Мальте Лаурідса Бріґе».

У січні 1906 р. Райнер вирушає до Шартра й розпочинає поетичний цикл про Шартрський собор. Навесні — мандрівка по Німеччині. У травні — розрив із Роденом, який звільнює Рільке без попередження, після чого той вирушає до Парижа. Там працює над першою частиною «Нових поезій». Опублікував зразок так званого «юґендстилю», ритмізовану новелу, що зажила слави культового твору, під назвою «Пісня про кохання та смерть корнета Крістофа Рільке». Твір написано за осінню ніч 1899 р. «при двох свічках, які мигтіли від нічного вітру», а сюжет навіяно деякими родинними документами, що їх дістав Райнер у спадщину. Також удруге вийшла «Das Buch der Bilder» («Книга образів»). Під той час поет починає без великого успіху створювати цикл «Віршів у прозі», де відчутний вплив французьких символістів. Відмова від класичної строфіки, нехтування римою — ознаки чергового експерименту.

1907 р. Рільке опиняється на Капрі, де зустрічається з Горьким. Познайомився та здружився з тонким майстром філософської прози Р. Касснером[12]. Потім до кінця жовтня — в Парижі. Відвідує посмертну виставку французького художника, яскравого представника постімпресіонізму П. Сезанна в «Осінньому салоні». «…впало в око, як природно різні його картини, наскільки позбавлені вони турботи про оригінальність, упевнені, що в будь-якому наближенні до тисячогранної природи вони не загубляться, — а навпаки, в навколишньому розмаїтті зуміють серйозно й сумлінно відкрити глибоку внутрішню невичерпність…» — ділиться він враженнями від виставки в листі до своєї колишньої дружини Клари. Із листів тієї пори пізніше буде укладено книгу «Листи про Сезанна».

А ще — Райнер перевидає книгу «Оґюст Роден», доповнивши її текстом доповіді про великого скульптора.

Збірка «Neue Gedichte» («Нові поезії») побачила світ у грудні 1907 р. Туди ввійшли твори, написані в 1903–1907 pp., здебільшого в Парижі та Медоні.

Наступного року — поїздка до Італії. У травні письменник перебрався до Парижа, після короткочасного розриву поновив інтенсивне спілкування з Роденом. Виходить його переклад «Сонетів із португальської» англійської поетеси Е. Б. Браунінґ. Але подією року, певно, слід вважати вихід другого тому «Нових поезій», збірки, близької до попередньої, під назвою «Der Neuen Gedichte Andrerer Teil» («Нових поезій наступна частина»), над якою Рільке працював із липня 1907-го по серпень 1908 р. Тут — глибина пізнання і зображення реального світу. Переважає тема самотності — стану людини, якій доводиться не сподіватися вже на Божу поміч, бо відчуття Бога в просторі, і в своїй душі, так довго шукане, виявляється втраченим. Тут — в образній формі життєпис людини від колиски до могили, де реалії немилосердної дійсності здатні