Читати книгу - "Науково-практичний коментар до цивільного законодавства України"

відносини, на які поширюється чинність Господарського кодексу, регулюються Цивільним кодексом, якщо у Господарському кодексі або іншому спеціальному законі відсутні відповідні спеціальні норми.

31. Сутність співвідношення сфер дії Цивільного і Господарського кодексів виражена у ч. 2 ст. 9 ЦК. Виходячи із того, що всі майнові відносини, засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні і майновій самостійності їх учасників, регулюються Цивільним кодексом (ч. 1 ст. 1 ЦК), ч. 2 ст. 9 ЦК допускає можливість встановлення законом особливостей регулювання таких майнових відносин у сфері господарювання. Отже, існує єдиний масив майнових відносин, які характеризуються названими вище ознаками. Вони є цивільними відносинами, що регулюються Цивільним кодексом. Законом, зокрема, Господарським кодексом [42] можуть установлюватись особливості регулювання тієї частини цих відносин, які складаються в сфері господарювання.

32. Частина 2 ст. 9 ЦК логічно бездоганно узгоджується з ч. 2 ст. 4 ГК, яка передбачає можливість визначення Господарським кодексом особливостей регулювання майнових відносин. Ця узгодженість двох Кодексів у визначенні співвідношення сфер дії Цивільного та Господарського кодексів дещо ставиться під сумнів положенням абзацу другого ч. 1 ст. 4 ГК, відповідно до якого майнові та немайнові відносини, що регулюються Цивільним кодексом, не є предметом регулювання Господарського кодексу. Слід зробити висновок про те, що це положення суперечить численним спеціальним нормам, які сформульовані в Господарському кодексі, а тому воно застосуванню не підлягає. Ось ці положення: 1) «майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності...» (ч. 1 ст. 175 ГК). Тобто, цивільно-правові зобов'язання — це рід, а майново-господарські — це вид. Нормами цивільного права щодо цих зобов'язань встановлюються загальні (родові) правила, а нормами господарського права — спеціальні (видові); 2) «майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом» (абзац другий ч. 1 ст. 175 ГК); 3) «Господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом...» (ч. 7 ст. 179 ГК). Таке ж положення формулюється у ч. 5 ст. 182 ГК стосовно попередніх договорів.

Про поширення спеціальних положень Господарського кодексу на майнові відносини, що регулюються Цивільним кодексом (за умови відповідного складу суб'єктів та виникнення цих відносин при здійсненні господарської діяльності), свідчать норми, сформульовані в ч. 4 ст. 55, ст. 92, абзаці другому ч. 1 ст. 133, ч. 2 ст. 154, ч. 2 ст. 155, ч. 4 ст. 162, ч. 4 ст. 200, ч. 3 ст. 202, ч. 1 ст. 223 ГК тощо.

33. Подальше розмежування сфер дії Цивільного та Господарського кодексів з урахуванням ч. 1 ст. 175 ГК має здійснюватись шляхом встановлення кола учасників господарських відносин. Учасники господарських відносин визначаються в ст. 2 ГК занадто широко. Тут — майже всі суб'єкти будь-яких правовідносин. Дещо звужує коло господарських відносин ст. 1 ГК, відповідно до якої обов'язковим учасником господарських відносин є суб'єкт господарювання. Тобто не буває господарських відносин (майнових відносин, на які поширюється чинність Господарського кодексу) без участі суб’єктів господарювання. Ще більше звужується це коло визначенням у ч. 3 ст. 175 ГК того, що зобов'язання майнового характеру, які виникають між суб'єктами господарювання та негосподарюючими суб'єктами — громадянами (громадянами, які не зареєстровані як підприємці), не є господарськими, регулюються іншими актами законодавства (маються на увазі акти цивільного законодавства). Із ч. 2 ст. 175 ГК випливає і позитивне правило, що відображає це негативне (таке, що встановлює, «хто не є») правило: майново-господарські зобов'язання виникають між суб'єктами господарювання, а також між такими суб'єктами і негосподарюючими суб'єктами — юридичними особами.

34. На цьому не закінчується вирішення задачі розмежування сфер дії Цивільного і Господарського кодексів. Наступним кроком на цьому шляху є встановлення кола осіб, що є суб'єктами господарювання. Суб'єкти господарювання визначаються у ст. 55 ГК. Не будемо відхилятися від теми та звертати увагу на категорію господарської компетенції (це нова для вітчизняного законодавства правова конструкція стосовно учасників майнових відносин).

Крім громадян, які зареєстровані як підприємці, до суб'єктів господарювання належать господарські організації. Це відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 55 ГК — «юридичні особи, створені відповідно до Цивільного кодексу України, державні, комунальні та інші підприємства, створені відповідно до цього Кодексу, а також інші особи, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані в установленому законом порядку».

35. Відповідно до Цивільного кодексу створюються товариства (підприємницькі і непідприємницькі) та установи (ст. 83 — 87 ЦК). Непідприємницькі товариства та установи можуть бути далекими від господарської діяльності. Але це — питання факту. Юридично вони відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 55 ГК безумовно визнаються суб'єктами господарювання. У цитованому п. 1 ч. 2 ст. 55 ГК слова «які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані в установленому порядку» відносяться не до всіх названих тут юридичних осіб, а тільки до «інших юридичних осіб», оскільки слова «інші юридичні особи» відокремлені від інших однорідних членів речення сполучником «а також». Звідси не слід робити висновок про те, що будь-які майнові відносини з участю таких юридичних осіб є господарськими і регулюються Господарським кодексом, оскільки цим Кодексом регулюються не всі майнові відносини суб'єктів господарювання, а тільки ті, які виникають в процесі їх господарської діяльності (ст. 1; ч. 1 ст. 3; ч. 1 ст. 175 ГК). Але ж на цьому етапі нам треба встановити коло осіб, що мають статус суб'єктів господарювання. Стосовно всіх юридичних осіб, що створюються відповідно до Цивільного кодексу, це питання вирішується позитивно.

36. Стосовно державних, комунальних та інших підприємств як суб'єктів господарювання питань виникати не повинно: вони можуть визначатись за суто формальною ознакою — наявністю в їх установчих документах згадки те, що вони є підприємствами.

37. Інші особи, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані в установленому порядку, також визнаються суб'єктами господарювання. До таких не можуть належати органи державної влади та органи місцевого самоврядування, оскільки їм заборонено здійснення як комерційної господарської діяльності, тобто підприємництва (ч. 2 ст. 3; ч. 4 ст. 43 ГК), так і некомерційної господарської діяльності (ч. 3 ст. 52 ГК), а діяльність негосподарюючих суб'єктів, спрямована на створення і підтримання необхідних матеріально-технічних умов їх функціонування, є господарським забезпеченням негосподарюючих суб'єктів, а не господарською діяльністю