Читати книгу - "Янові скарби"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
— А-а, — почав сторож, спершися, на мітлу, — тут і розказувати нема про що. Вона належала одному старому, котрий жив певний час у нашому притулку. Приїхав сюди під час війни. Він брав її з собою щонеділі, коли приходив до церкви. Він завжди сидів ондечки, біля колони, — показав він пальцем. — А помер кілька років тому.
— Ви його знали? — поцікавилася Керол.
— Аякже, я його знав, таки добре знав, — відказав старий. — Не те щоб ми багато балакали, бо він так і не навчився вільно говорити по-нашому. — Сторож випростався. — Дехто, здається, думає, що старий Ян був у чомусь замішаний, бо невдовзі після його смерті до притулку нагрянули люди із Скотленд-ярду, перевернули все, до чого він доторкався, винюхували тут скрізь, як ті собаки-шукачі.
Від такої характеристики їхнього батька Майкл не втримався й захихотів.
— Еге, смійтеся, добре смійтеся, — кивнув головою старий. — Чисте безглуздя думати, що такий чоловік, як старий Ян, міг бути замішаний у вбивстві чи ще в чомусь. Але більше ми про це не чули. Я вважаю, поліція, як завжди, гналася не за тим, кого слід було ловити. Більше того, наскільки я знав Яна, він був дуже чесний, богобоязливий — просто нездатний на лихий вчинок. Бо ж перед самісінькою смертю я зайшов його провідати, а він мені й каже — тільки я не зумію точно передати його ламану мову, — отож він і каже: «Якщо хто з моїх друзів коли-небудь приїде сюди — мої друзі з Голландії, — то передайте їм, що все можна знайти в Біблії — всі багатства, які їм потрібні». І дає мені цю книгу. «Постав її в кірку, — каже (він завжди називав церкву кіркою), — постав її в кірку. Може, кому з моїх друзів вона знадобиться». Так, він був добрий чоловік, той старий Ян. Небагато тепер людей знайдеться, про яких можна сказати так.
Джіл відчула, як хтось смикнув її за сукню. Це Майкл — він значливо притис палець до губів.
— Дуже вам вдячні за розповідь, — сказав Пітер і поставив Біблію на місце.
— Раджу вам добре запам'ятати його слова, — мовив сторож, піднімаючи мітлу. — А зараз мені треба братися до роботи, бо не встигну підмести до обіду. Якщо хочете, можете оглянути церкву, ласкаво прошу.
Діти подякували, і сторож пішов.
— Ну, а тепер, — сказав Пітер, — гайда назад і мерщій по продукти.
Але Майкл потяг його за рукав.
— Зажди, — прошепотів він. — Зажди хвилинку.
Як тільки сторож зник у ризниці, Майкла мов прорвало, і він збуджено зашепотів:
— Невже ти не розумієш?
— Що не розумію, Майкле?
— Таж «усе можна знайти в Біблії — всі багатства, які їм потрібні», — сказав Майкл, передражнюючи голос старого.
— Що ти маєш на увазі? — спитала Керол.
— Невже ви не розумієте? — гарячкував Майкл. — Повторіть ці слова у думці «усе можна знайти в Біблії — всі багатства, які їм потрібні». Багатства, скарби!
— Ай справді, це можливо, — нерішуче мовив Пітер. — Ти вважаєш, Ян лишив у Біблії листа?
— Побачимо.
Майкл схопив з полиці книгу й зашелестів сторінками. Та на нього чекало розчарування, бо в Біблії нічого не було.
— Ану, давай ще раз! — запропонувала Керол. — Мені здається, я щось помітила. Майкле, дай мені, будь ласка, я пошукаю.
Вона взяла книгу і десь від середини почала хутко гортати сторінки.
— Ось! — скрикнула вона, раптом зупинившись, і подала книгу, розкриту на чистому аркуші, що відділяв Старий завіт від Нового. — Гляньте!
Тим же таки чудернацьким дитячим почерком на аркуші було написано кілька рядків.
— Хутчій! — вигукнула Джіл. — Що там сказано?
— Дай-но я гляну! — мовив Пітер.
— І я, — додав Майкл.
— Тут нічого не сказано, — розчаровано додала Керол. — Тобто, тут тільки якісь цифри та літери.
— Це код! — Від нетерплячки Майкл знову почав переступати з ноги на ногу.
— Ш-ш! А може, й ні! — застеріг Пітер.
— Ні, код! — не відступався Майкл. — Це код, я певен.
Справді, написано було щось дивовижне. Ось що вони прочитали:
С18. — 28. — 15.
С2. — 15. — 5.
С19. — 126. — 4.
Н3. — 4. — 13.
Н5. — 8. — 31.
КтКр.
Н5. — 27. — 39.
С12. — 6. — 6.
Кр3.
С18. — 41. — 1.
— Якщо й справді де код, — зауважив Пітер, — то я, вважаю, що «С» тут означає літеру «Е». Вона ж бо найчастіше трапляється в англійській мові.
— Зовсім ні, — заперечила Керол, все ще тримаючи книжку в руках. — Тут найчастіше трапляється одиниця. А літерою «С» завжди починається ряд цифр — С18, С2, С19 і так далі.
— Єдине, що нам зараз треба зробити, — це переписати, — розсудливо мовила Джіл. — У кого є олівець?
— У мене, — сказав Пітер, виймаючи з кишені олівець і блокнот. — Я перепишу.
І він почав копіювати літери і цифри, а Керол вголос читала написане й звіряла з оригіналом.
— Мабуть, це все-таки по-голландському, — запевнив Пітер. — Запис нам нічим не допоможе.
— Але ж ми можемо дістати словник, — заявила Джіл.
— Що? Тут, у Абінгдоні?
— Можливо, в Оксфорді.
— Гаразд. Якщо нам треба буде. — дістанемо. — Пітер сховав блокнот і повернувся до Майкла: — Молодець, Майкле! Якби не твій до всього цікавий ніс, ми б цього ніколи не знайшли.
— Я звернув увагу на Біблію лише тому, що її назву було написано не по-нашому, — пояснив Майкл. — Це мене вразило, здалося смішним.
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Янові скарби», після закриття браузера.