Читати книгу - "Бріда"

мовами. Навіть мовою книгарів, які прикидаються дуже стриманими й недоступними, а насправді вони люди великодушні й добрі.

Вона послала йому рукою поцілунок і вийшла. Книгар відірвався від своїх рахунків і подивився їй навздогін. «Це Маг із Фолька навчив її так міркувати», — подумав він. Але хоч би яким досконалим був її Дар, цього не досить, щоб Маг зацікавився нею; тут була якась інша причина. Вікка спроможна відкрити, в чому вона полягає.

Пора було зачиняти крамницю. Останнім часом книгар став помічати, що публіка в його книгарні почала змінюватися. Вона ставала все молодшою і, як провіщали стародавні трактати, що тіснилися на його полицях, світ тепер повертався на те саме місце, з якого він починався.

Старовинний будинок стояв у центрі міста, у тому самому кварталі, куди сьогодні вдень приходять лише ті туристи, яких передусім цікавить романтика минулого сторіччя. Бріді довелося чекати цілий тиждень, поки Вікка погодилася її прийняти. Й ось тепер вона стояла перед сірою й таємничою на вигляд будівлею, намагаючись приборкати хвилювання. Ця будівля досконало вкладалася в її уявлення про свій пошук; саме в будинках такого зразка повинні жити люди, що приходять до книгарні.

Ліфта в домі не було. Вона повільно підіймалася сходами, щоб зустріти свою долю не засапаною. Натисла на кнопку дзвінка єдиних дверей, що їх побачила на четвертому поверсі.

За дверима, у квартирі, загавкав собака. Після певної затримки їй відчинила двері худа, добре вдягнена жінка із суворим обличчям.

— Це я вам телефонувала, — сказала Бріда.

Вікка знаком запросила її заходити, й Бріда опинилася у вітальні з побіленими стінами та з творами модерного мистецтва на стінах і на столах. Так само білі штори відповідно фільтрували світло сонця. Приміщення було поділене на кілька гармонійно окреслених зон із канапами, обіднім столом, книжковою шафою, туго напханою книжками. Усе було декороване з надзвичайно витонченим смаком, і Бріді пригадалися журнали з архітектури, які вона мала звичай гортати, коли підходила до кіоска з періодикою.

«Усе це, певно, коштує дуже дорого», — подумала вона, не спромігшись на якусь іншу думку.

Вікка провела гостю до одного із закутнів дуже великої вітальні, де були два крісла італійського дизайну, виготовлені зі сталі й обтягнуті шкірою. Між двома кріслами стояв низенький столик зі скляною стільницею і на ніжках зі сталі.

— Ти зовсім молода, — сказала нарешті Вікка.

Говорити на якісь світські пустопорожні теми тут не випадало. Тому Бріда мовчала, чекаючи наступної репліки й намагаючись зрозуміти, як така модерна обстава опинилася в такому старовинному домі. Її романтичне уявлення про пошуки знань було піддане новому випробуванню.

— Він мені телефонував, — сказала Вікка.

Бріда зрозуміла, що вона говорить про книгаря.

— Я прийшла сюди в пошуках Наставника. Хочу вийти на дорогу магії.

Вікка подивилася на дівчину. Дівчина справді володіла Даром. Але вона хотіла зрозуміти, чому Маг із Фолька так зацікавився нею. Дару для цього було не досить. Якби Маг із Фолька лише починав займатися магією, на нього могла б справити враження та очевидність, із якою Дар виявляв себе в дівчині. Але він уже досить прожив на світі, аби знати, що Даром володіє кожна людина. Він не міг би потрапити в цю пастку.

Вона підвелася, підійшла до полиці й узяла свою улюблену колоду.

— Ти граєш у карти? — запитала вона.

Бріда ствердно кивнула головою. Вона відвідувала різні курси і знала, що в руках у жінки карти таро, усього сімдесят вісім карт. Її навчали різних способів розкладати таро, й вона була задоволена, що їй випадає нагода показати свої знання.

Але жінка не розлучилася з колодою. Вона перетасувала карти й розклала їх на скляному столику, лицем униз. Подивилася на карти, розкладені в такий спосіб, без будь-якої системи, що їх вивчала Бріда на своїх курсах. Потім промовила кілька слів якоюсь чужоземною мовою й перекинула лише одну карту з усіх.

То була карта номер двадцять третій. Жировий король.

— Ти маєш добрий захист, — сказала вона. — Впливовий і дужий чоловік, із чорним чубом.

Її коханий не був ані впливовий, ані дужий. А щодо Мага, то він мав сиве волосся.

— Ти не думай про його фізичний вигляд, — сказала Вікка, ніби вгадавши її думки. — Думай про його Іншу Частину.

— А що таке Інша Частина?

Бріда відчувала подив, дивлячись на цю жінку. Вона вселяла їй таємну повагу, відчуття зовсім інше, аніж те, яке вона переживала, дивлячись на Мага або книгаря.

Вікка не відповіла на її запитання. Вона знову перетасувала карти і знову безладно розклала їх на столі — але цього разу малюнками вгору. У самому центрі цього, на перший погляд, очевидного безладу опинилася карта номер одинадцятий. Сила. Жінка, що роздирає пащу левові.

Вікка передала їй карту і сказала, щоб вона її зберегла. Бріда взяла карту, не знаючи, що їй робити далі.

— Твоєю найсильнішою стороною завжди була жінка в інших перевтіленнях, — сказала вона.

— Але що таке Інша Частина? — знову запитала Бріда.

Уперше вона наважилася урвати цю жінку. Але хоч її запитання й було певним викликом, прозвучало воно досить боязко.

Якусь мить Вікка мовчала. У глибині її свідомості народилася підозра — невже Маг міг не пояснити цій дівчині, що таке Інша Частина? «Ет, дурниці», — сказала вона самій собі й відкинула свою підозру.

— Інша Частина — це те найперше, що повинні знати люди, які хочуть опанувати Традицію Місяця, — відповіла вона. — Лише зрозумівши Іншу Частину, можна збагнути, як знання може передаватися крізь час.

Вона стала пояснювати далі. Бріда слухала її мовчки, напружено.

— Ми вічні, бо ми — маніфестації Бога, — сказала Вікка. —