Читати книгу - "Казки для бабусі"

196
0

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 6 7 8 ... 62
Перейти на сторінку:
Турбувати її знову — ні до чого. А він ще подумав, що чари її співів не дуже-то на нього вплинули. Просто йому хотілося пожаліти цю нещасну добру істоту — і ця жалість до нього прийшла. А може, це почуття жило в його душі, може, його не було до останку витоптано військовою муштрою, багаторічною службою далеко від рідного дому, жорстокістю людей, котрі командували ним та котрими командував він. На мить він зазирнув до свого невеличкого кабінету. Надів свіжу сорочку. Застебнув на всі ґудзики новенький парадний мундир. Оглянув космодром. Антени, ангари, елінги — все майже своє. Майже рідне. Воно замінило йому містечко, де він народився і ріс. Лиш одне ось не вписувалося в цей ансамбль, воно, мов шпичак, націлений гостряком у небо, стирчало на космодромі. Ага, та це ж генеральський крейсер.

Полковник машинально віддав наказ заправити його нешкідливим планетарним пальним. Він розумів, що з Русалонькою чи без неї генералові все одно доведеться злітати, — буде кепсько, якщо сопла його корабля знову вихьлопнуть в атмосферу атомне полум'я.

Ребристі шланги автоматичних заправників учепились обабіч у велета — і в цю мить із крейсером «Нещадним» щось скоїлося незбагненне. Немов туманний серпанок огорнув його носову частину, а кормові опори здригнулися, почали розсуватися, і з пульту диспетчера знову заморгали радіометри, показуючи такі цифри, яких просто не могло бути! Начальник порту позирнув на диспетчера: той був поглинутий плановим сенсором радіозв'язку з орбітальною станцією охорони та спостереження, тому нічого не помітив. Млинці навушників та полиски підсвітки, що витанцьовували на його щоках, робили його схожим на кумедного опереткового чорта. А тим часом крейсера вже майже не було, як матеріальне тіло він просто не існував. Розплився велетенською драглистою краплею. З кожною хвилиною розтікався дедалі більше… І тут якось одразу, буквально вмить набув своєї стрімкої стрункості космічного корсара. Не ймучи віри сам собі, начальник спустився до виходу з диспетчерської, попростував до «Нещадного». Корабель як корабель. Сірий, з'їдений тертям об атмосферу корпус. Величезні, перекинуті над головою келихи дюз. Гігантський корпус, сталеві лапи стабілізаторів. А проте щось пронизливо-незвичайне було в цьому зоряному блукачеві. До такої міри незвичайне, що начальник порту одразу й не взяв утямки, в чому річ. Але невдовзі все зрозумів. Навіть не зрозумів — швидше, відчув, наче на нього хтось зробив наслання. І він голосно зареготав. Регіт покотився, відлунюючи в реактивних соплах. Повертався до себе начальник, ледве стримуючи бажання кинутися по космодрому вистрибцем.

Генерал чекав на нього й позирав на годинника.

— Стартуйте, — звернувся начальник порту до гостя. — Чим скоріше, тим краще. Забирайте Русалоньку — і вперед.

— Не жаль розлучатися?

— Жаль. Але ж це не моя Русалонька. Вона жде Принца.

— Добре, що одумалися.

Загадкова усмішка знову торкнулася кутиків генералових вуст і очей. Прощальний потиск його руки був твердий, але долоня — холодною. Щось хвилювало молодого космічного вовка. Як здалося начальникові, те хвилювання було радісне.

— Генерале! — покликав його начальник порту.

— Слухаю?!

— Диспетчер щойно вийшов на зв'язок із космічним кораблем. Це імперський крейсер «Нищівний». Поспішає сюди. Вам він як ескорт навряд чи потрібний…

— Авжеж.

— Тож не гайте часу.

— Я вдячний.

— Відкриваю вам зелений коридор, злітайте. А «Нищівного» я притримаю в зоні орбітального чекання.

Генерал підійшов до нього, торкнувся губами кінчиків своїх пальців, потім притулив долоню до його щоки. Ніколи — ні до, ані після — не бачив начальник порту такого поруху. Немов йому передали чийсь поцілунок…

Мов карнавальний вертунець шугнув «Нещадний» у досвітнє небо. А начальникові порту вперше за багато років чомусь закортіло покурити. Так закортіло, що відчув у роті гіркуватий тютюновий присмак, а рука несамохіть потяглася до кишені, шукаючи цигарок. Довго-довго він дивився, як тане, підсвічений місячним сяєвом, слід реактивної інверсії і думав про службу, обов'язок, про Русалоньку, про ті казкові королівства, де є принци, а от принципів бракує. Та ще багато про що такого, яке само спадає на думку, коли прощаєшся з тим, із чим прощатися зовсім не хочеться…

А через кілька годин сліпуче вогненне око знову пробило хмари. На космодром, шарпаючи барабанні перетинки людей шаленим ревінням, знов опустилась металева башта. Астматичний з вигляду товстун скотився трапом, на ходу осмикуючи куценький генеральський мундир. Начальник порту привітав його, як годиться, за статутом. Той відмахнувся.

— Я завідувач спеціальної біологічної лабораторії при Академії аномальних явищ Адміралтейства. Маю наказ про вилучення дводишного об'єкта, що перебуває у вашому відомстві.

— Шкода, але вас випередив представник імперської комісії, створеної за найвищого веління.

— Що? Хто?

— Зараз об'єкт на борту космічного корабля «Нещадний», у космічному просторі.

Обурливі товстунцеві слова злилися, перейшли в малозрозуміле сичання. Колір його лисини з рожевого став яскраво-червоний.

— Усі повноваження його ясновельможності голови імперської комісії було належно підтверджено, документ про передавання об'єкта оформлено й зафіксовано в пам'яті комп'ютера, — начальник порту пильнував, аби голос його лунав якомога впевненіше та природніше.

— Яка комісія? Який у… фсх… крейсер? Рейдера «Нещадного» виведено зі складу флоту як одиницю, що пропала безвісти!

— Я не знав…

— Вам і не належало знати! Як хлопчиська… навкруг пальця… С… с… Наздогнати! Перехопити! Сповістити всі кораблі Прикордонного дозору!

Стрімко рвонули в небо ракети-перехоплювачі. Зірвалися зі своїх орбітальних позицій важкі сторожові монітори. Чутливі промені локаторів багатократно обмацали простір в усіх напрямках. Марно. Неймовірно — як міг загубитися в обжитій, вивченій, нашпигованій станціями спостереження та радіомаяками великовантажний бойовий зореліт? Одначе це трапилося. І, по честі кажучи, начальника порту це зовсім не здивувало.

А поки довкола імперських військових баз ширилася лиховісна метушня пошуків, те, що геть нещодавно скидалося на крейсер «Нещадний», повільно пливло в зоряному океані. Велетенське металеве тіло справді колись було військовим кораблем. Але зі рваних дір обшивки, мертвих зіниць ілюмінаторів, розтерзаного давнім вибухом реакторного відсіку можна було зрозуміти: місце тому ветеранові —на довічній припоні. З його корми не вивергався демаскуючий вир атомного полум'я. А проте якась невідома сила, хоч лагідно, але впевнено, вела його вперед

1 ... 6 7 8 ... 62
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Казки для бабусі», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Казки для бабусі"