Читати книгу - "Походження українського народу"

вершницька післятрипільська культура відкрита була на півдні України, на Одещині, Херсонщині, в Бесарабії коло Тирасполя, отже, на нижньому Дніпрі й Дністрі, в степах Північного Причорномор’я. Усатове, в безпосередній близькості від Одеси, розкопуване в 20 р. Болтенком і в 30-х роках О.Лагодовською, дало нам виразне уявлення про тип цієї культури. Довгий час Усатівська культура здавалася властиво степовою культурою. Подібна культура з отарами овець і табунами коней здавалася ніяк неможливою на Півночі, в умовах Полісся.

Наші розкопки в Городську під Коростишевом на Житомирщині довели, що вершницька післятрипільська культура була властива не лише для Півдня, але й для Півночі, не тільки для степової України, але й для її лісової смуги. Однаково для Причорномор’я і для Полісся. В складі стада в Городську переважав кінь і дрібна худоба. Як ствердили сліди на кістках, кінське м’ясо місцева людність споживала в їжу.

Культуру попередньої доби, за місцем першого її відкриття, означувано як трипільську; культуру даної доби годиться визначити як усатівсько-городську (або усатівсько-райковецько-городську).

В якому зв’язку ця усатівсько-городська культура стоїть до трипільської? Ми знаємо: трипільська культура десь на межі III–II тисячоліття перед Різдвом була винищена. Чи значить, однак, це, що знищення було суцільним, чи, може, між культурою мальованої кераміки й культурою шнурової кераміки, незважаючи на весь розрив, який стався при переході од однієї епохи до другої, все ж таки збереглася деяка спадковість?

З цього погляду заслуговує на увагу той факт, що в археологічній літературі визначається і, зазначімо, цілком слушно визначається, як останній пізній етап трипілля.

За типом свого суспільно-господарчого укладу Усатово належить цілком новій добі, що ж до типу своєї кераміки, то усатівська кераміка становить, безперечно, кінцевий етап розвитку трипільської кераміки.

Оскільки синхронність Городська, Райків, Києва і Усатового не підлягає жодному сумніву, то це значило б у взаємовідносинах Півдня і Півночі, лісової й степової смуги України, що коли на Півночі шнурова кераміка майже цілком витискує мальовану трипільську, то на Півдні, навпаки, ця остання затримується далеко сталіше. На Півдні традиції трипілля зберігаються міцніше, триваліше, як на Півночі. Це значить, [що] процеси ліквідації трипілля бурхливіше, остаточніше проходили на Півночі. Південь виявив себе більш традиціоналістичним. Зв’язки з Наддунав’ям, Середземномор’ям та Малою Азією, певне, сприяли тому, щоб саме тут, на Півдні, вплив трипілля в культурі доби зберігся якнайвиразніше в порівнянні з Північчю. Знов же, зайвий доказ на те, що шнурова кераміка розповсюджувалася на Україні не з Півдня, а з Півночі, власне, слід гадати, з північного заходу.

На Півночі мальований посуд (за схемою розвитку трипільського посуду, запропонованою Т.Пас-сек, його означено як «гамму») в комплексах шнурової кераміки трапляється лише в поодиноких примірниках, але він достоту тотожний з посудинами, які виявлено па Півдні. Це округлі горщики з короткими вушками, прямими й короткими вінцями, округлйм черевцем, зроблені з добре випаленої глини й вкриті чорно-жовтим сітчастим орнаментом, їх знайдено як в Городську, так і в Райках, на Півдні в Слобідці Романівні і в Усатовому під Одесою, в Білозерці під Херсоном на Дніпрі, в Парканах коло Тирасполю на Дністрі і т.д.

Етногенетичні процеси на Україні в післятрипільський (передскитський) період. Як згадувано, кераміка (посуд) становить переважний об’єкт археологічних студій. Археологи в багатьох випадках свої висновки спирають на дослідження саме кераміки. Не дурно навіть означення епох в археологічній науці дається якщо не за назвами географічних пунктів знахідок, то за означенням відповідних типів кераміки (епоха мальованої кераміки, епоха шнурової кераміки і т.д.). Тим-то той факт, що в комплексах шнурової кераміки виявлено мальований посуд, сприймається як свідчення, що, попри всі зміни й зрушення часу, які сталися на зламі III і II тисячоліть, трипілля все ж таки не вигибає остаточно, а в більшій або меншій мірі зберігається, вростаючи в нову культуру. Цей же факт дає нам підстави робити також висновки щодо тих етногенетичних процесів, які почалися на Україні в післятрипільську епоху.

Післятрипільська епоха – про це вже згадувалося – археологічне вивчена далеко менше, як попередня. Статуеток не збереглося. Тілопальний похорон не лишив нам остеологічних решток. Отож і висновки про етногенетичні процеси доводиться будувати, спираючись майже виключно на культурно-історичні обставини часу, на ту картину зрушень, що сталися на Україні в цей період і про які ми знаємо з археологічних джерел.

Як не уривчасті наші відомості з того часу, все ж таки головне ми знаємо. Провідні ознаки післятри-пільської епохи – це суцільне винищення трипілля й виникнення нової культури, витворення зовсім відмінного суспільно-господарчого ладу. Катастрофа, що сталася на зламі двох епох, вказує на те, що і в етнічному складі людности повинні були статися ґрунтовні зрушення. Можна цілком певно ствердити, що десь з початком II тисячоліття перед Різдвом етнічний тип неолітичної людини зникає з теренів України. Неолітичний, передньоазійський антропологічний тип втрачає свій панівний характер.

Ось тези, що їх ми можемо висунути як провідні. Беручи до уваги процес, звідкіля й як поширювалася шнурова кераміка на Україні й напрямки її культурних зв’язків, доводиться визнати, що носії культури шнурової кераміки етнічно не належали вже до групи передньоазійських народів, а до групи народів північно-західної смуги Європи.

Спорідненість трипільців з хетітами може бути трактована по-різному. Можна трипільців вважати за яфетидів, можна їх розглядати як протоіндоєвро-пейців. Незалежно від того, як це питання буде розв’язане майбутніми дослідниками, не підлягає сумніву, що нова людність, очевидячки, з північно-західних периферійних смуг України в II тисячолітті перед Різдвом поширюється на Україні й опановує її терени. Трипільців ця нова людність почасти знищує цілковито, почасти відтискує на південь, почасти ж змішується з ними. Винищення було суцільнішим на Півночі, менш значним на Півдні. В протилежність тому домішка трипільської людности повинна була бути більш значною на Півдні й менш значною на Півночі.

Якщо в науковій літературі носії культури мальованої кераміки зараховуються до яфетидичного (неін-доєвропейського) або передіндоєвропейського типу, а носії культури шнурової кераміки й шліхованих клинків до групи індоєвропейських народів (думка, яку приймає й проф. Щербаківський, стор. 39, 46 його праці), то це значило б, що саме в цей період на Україні перед- або неіндоєвропейську людність заступає індоєвропейська.

Аналогічний процес відбувається не лише на Україні, але й в