Читати книгу - "Дивовижна одіссея Феді Кудряша, Владлен Олексійович Суслов"

заспокоївся гід і взявся знайомити далі старшого й молодшого Кудряшів із даними корабля. Федя ловив його слова, названі цифри і в думці порівнював з тими, що досі знав з літератури.

«Головна силова установка, так би мовити двигун корабля, — двадцять одна тисяча кінських сил… Таку потужність мають триста «Волг», разом узяті! Цілий автопарк великого міста… Швидкість — двадцять вузлів за годину, тобто тридцять вісім кілометрів… Звичайно на світі є й більші кораблі. Взяти хоч би англійську «Куїн Мері». Завдовжки — триста чотирнадцять і завширшки — тридцять шість метрів. Парова турбіна в цього лайнера на двісті тисяч кінських сил. «Іван Франко» не рекордсмен ні за розмірами, ні за швидкістю: та все ж, як каже гід, це прекрасний сучасний корабель».

Тим часом Віктор Іванович на хвилину замовк.

— Ось такі загальнотехнічні й морехідні дані нашого теплохода, — сказав він на закінчення і додав — А тепер, будь ласка, ходімте на корабель.

Розділ четвертий
ПА БОРТУ ТЕПЛОХОДА

Зблизька лайнер здавався ще більшим, ніж з набережної. Феді довелось високо задерти голову, щоб побачити шлюпкову палубу.

Біля трапа стояв на вахті, далебі, не атлетичний на вигляд матрос.

«Такий маленький худорлявий, а моряк, — не без осуду подумав Федя. — Втім, чого тут дивуватися? Скоро, мабуть, і в окулярах матросів зустріну».

Вони зійшли по трапу, всі троє, і попали на палубу для прогулянок. її було надраєно до блиску. Федя мимохіть глянув на свої сандалети. Ні, нічого, чисті. Де ж бо їм було запилитись? Летів літаком, їхав тролейбусом. Ех-хе-хе… В Ялті пройшли он по набережній, може, з кілометр, не більше.

— Тут, на прогулянковій палубі, — знову входячи в свою роль, промовив Віктор Іванович, — розташовані пасажирські каюти. На теплоході їх, до речі, понад чотириста. Це з тими, що й для команди. Тепер подивимось далі…

Та Феді не хотілось бігти так от бігцем, він хотів детальніше ознайомитися з прогулянковою палубою.

— Добре, Федько, — не перечив батько, — іди дивись, а ми тебе гут зачекаємо, — і він сів у шезлонг.

Кудряш перейшов на другий бік прогулянкової палуби. Перед ним була синя, вся у сонячних блискітках морська просторінь. Рибальська шаланда з туго надутим вітрилом, ледь накренившись на лівий борт, виходила в море.

Здіймаючи каскади спіненої води, один за одним на великій швидкості мчали прогулянкові катери на підводних крилах. Вони пройшли неподалік теплохода, за якихось півтора кабельтових, і Федя встиг помітити на одному катері зовсім невеличку дівчинку з білим бантом.

Звісно, Федя нічого не мав проти цієї дівчинки, та все ж йому знову стало прикро: все-таки море є море, а не бульвар для прогулянок.

Лисий, з поголеною головою чоловік у великих рогових окулярах підійшов і став поруч з Федею, а біля нього хлопчик приблизно такого ж віку, як Кудряш.

— Дивись, тату, — крикнув хлопчик, — он там, праворуч, підводний човен!

Федя повернув голову. Справді, віддалеки йшов у відкрите море підводний човен. Дивно, як Федя його не помітив.

Це ж, мабуть, атомний? Га? — допитувався хлопчик.

— Авжеж, атомний, — втрутився в розмову Кудряш. — Он бачиш, який корпус — схожий на краплю. А в звичайних, простих човнів він, як сигара. Та й ходовий мостик ом який височенний. Взагалі, підводні човни бувають торпедні, мінноторпедні, ракетоносці і спеціального призначення.

— Чи ба, все він знає! — здивовано мовив лисий чоловік.

А хлопчик тим часом допитувався:

— А що значить човни спеціального призначення? Які вони?

— Транспортні… Радіолокаційного дозору… Ще човни ділять на великі, середні й малі,— пояснював Федя. — Це залежно, яка в них тоннажність. Коли більше як тисяча тонн, то великий, від п'ятисот до тисячі — середній. А є й карликові — всього на тридцять тонн, їх навіть літаками перевозять, куди слід.

— А атомний кращий?

— Звичайно. Нещодавно загін наших підводних човнів на великій глибині обійшов навколо світу. І жоден човен ні разу не сплив. Вони, коли хочеш знати, місяцями можуть не спливати на поверхню. І швидкість у них під водою до тридцяти вузлів. Уявляєш, що це за швидкість, коли ось цей корабель, де ми з тобою, проходить за годину тільки по двадцять вузлів.

Феді дуже хотілось розповісти хлопчикові про історію розвитку підводного суднобудівництва, про те, що перший у світі підводний човен побудував у 1720 році талановитий самоук, простий російський селянин Юхим Никонов з підмосковного села Покровського. Никонов же винайшов і виготовив водолазний костюм із шкіряним шоломом і склом для спостережень під водою. Звісно, скафандр був шкіряний з тієї причини, що про гуму на ті часи ще ніхто не знав. Винахідник Гудьєр одержав її тільки в середині дев'ятнадцятого століття, нагріваючи каучук із сіркою.

Міг би розказати Федя і про те, як 1834 року, теж у Росії, було збудовано перший залізний (броньований) підводний човен. Його досить успішно випробували на Кронштадтському рейді. Новинкою була колінчаста підйомна труба з дзеркалом—прообраз сучасного перископа, — що дозволяло, перебуваючи під водою, вести спостереження за поверхнею моря… Російські ж корабели перші застосували стиснене повітря на підводних човнах.

Та розповідати про все це зараз було просто недоречно. «Ще подумає, ніби я хизуюся. Та й на мене ж чекають».

Він знайшов батька і Віктора Івановича на тому ж місці, звідки пішов.

— Тату, я бачив підводний човен! Атомний! — збуджено вигукнув Федя.

— Мабуть, готуються до параду, — сказав Віктор Іванович. — Через два тижні — День Військово-Морського Флоту.

— Ми ось із Федьком, як справжні моряки, так склали свій, маршрут, щоб на той час бути в Севастополі,— посміхнувся Євген Михайлович.

— Добре вирішили, — кивнув Віктор Іванович