Читати книгу - "Мiнiмакс - кишеньковий дракон, або День без батькiв, Анатолій Григорович Костецький"

від того, що побачив і почув. Він підвівся з землі, підсунув до себе низенький дерев'яний ослінчик, вимкнув газову плитку — в балоні вже кінчався газ — і вирішив докладно з'ясувати, що ж трапилось.

— Прошу вибачити, — звернувся він якомога спокійніше до крилатої ящірки, що вміла говорити, — але мені не зовсім зрозуміло: ви кажете, нібито ви…

— Кажу, що чуєш! — не дуже ввічливо перебила його ящірка. — Я — дракон Мінімакс Перший і поки що останній. — При цьому «ящірка»-дракон гордо розправила крильця і кумедно настовбурчила рогові лусочки на мордочці та колючки на довгому зеленому хвості. — А коли деякі особи, котрі безпідставно, як я переконався, іменують себе «гомо сапієнс», тобто людиною розумною, мислячою, не розуміють елементарних істин, то й нічого в такими правити теревені! — Мінімакс скінчив свою промову й зарозуміло відвернувся, утупивши райдужні очиці, прикриті повіками з блакитними віями, в Лізку, що стояла коло плити й усміхалася.

Олег не знав, що й відповісти цій пихатій, як на нього, потворі, тож перевів погляд на сестру.

— Чого всміхаєшся? — невдоволено мовив він. — Краще б узяла й прибрала! Онде всю підлогу залила яйцями та засмітила шкаралупками!

Лізка заходилась прибирати, а Олег трохи заспокоївся, «випустив пару», як сказав би тато, і знову звернувся до пихатої ящірки, що називала себе Мінімаксом:

— Наскільки я зрозумів, добродію, ви назвалися драконом?

— Точніше не скажеш! — глузливо посміхнувся Мінімакс, якщо припустити, що маленькі крилаті ящірки вміють посміхатись.

— Але наскільки я знаю, — вів Олег далі, — про драконів наукових даних нема. Хіба що в казках чи билинах є згадки про них. Але то — вигадки. Та й ви, пробачайте мені, щось не дуже схожі на тих драконів, про яких мені довелося чути й читати. Справжні дракони — це велетенські створіння, які дихають полум'ям. Ви ж на вигляд — звичайнісінька ящірка, хіба що з крильцями.

— От я зараз покажу тобі ящірку! — пискляво вигукнув Мінімакс. — От зараз ти побачиш у мене! — І він просто на очах у вкрай переляканого Олега почав рости!

Ось Мінімакс збільшився до розміру морської свинки.

Ось він уже переріс кота!

Ще трохи — і…

Олег, навіть не уявляючи, що може бути далі, так стиснув руки, що хруснули пальці. Та раптом Лізка, ця весела, балакуча Лізка, сміливо підскочила до «ящірки», обняла її за лускату шию, притулила свою золотаву голівку до гостровухої голови дракончика і ніжним голосочком, якого Олег від неї досі й не чув, прошепотіла створінню у самісіньке вухо:

— Мінімаксику, любий, заспокойся, будь ласка! Невже ти не бачиш: братик жартує.

«Хороші жарти! — подумав Олег, та вголос нічого не сказав. — Отак ковтне тебе ця потвора — навіть черевиків не знайдуть!..»

Лізка ще міцніше притулилася до дракончика, і той — на превелике здивування Олега! — відразу почав меншати.

Зменшившись до розміру звичайної ящірки, він сказав:

— Та хіба я що? Я — нічого. Але ж він перший почав! — Мінімакс махнув колючим хвостом на Олега. — Чого він «ящіркою» дражниться! Я ж не кажу йому нічого образливого, хоч він теж не Котигорошко чи, скажімо, не Добриня…

Крити було нічим. Олегові справді до могутньої статури наших славетних казкових богатирів було дуже далеко. Худющий — аж кістки полічити можна! — він ще й горбився так, що лопатки випиналися з-під майки, наче з них ось-ось вибрунькуються крила.

Влучне спостереження нікчемного дракона не просто образило хлопця, а й змусило замислитися. Він зразу ж дав собі слово зайнятися зарядкою вже не для батьків, а в першу чергу для себе.

— Звідки ти знаєш про Котигорошка й Добриню? — поцікавився Олег і навіть не помітив, що перейшов на «ти».

— Мені — та не знати! — буркнув дракончик. — Ваші богатирі стількох моїх предків марно понищили — і не злічити! Силу їм, бачте, дівати було нікуди! Ворогів землі Руської мало — так давай міць свою на бідолашних дракончиках випробовувати, гатити чим попало їм по головах: хто довбнею, хто палицею залізною, а хто й мечем… — І раптом гірка сльозина викотилася з райдужного ока дракончика.

— Мінімаксику, не плач! — погладила його мізинчиком по голівці Лізка, а Олег додав:

— Не побивайся, то минулося…

Він, коли говорити по щирості, не дуже вірив дракончику, але побоювався, що Мінімакс розсердиться і знов почне рости.

Олег уже переконався в його дивовижній властивості: варто було роздратувати чи образити дракончика, як він відразу ж починав більшати. І до яких розмірів він міг виростати, Олег не уявляв, а експериментувати йому аж ніяк не хотілося. Зате, коли дракончику сказати кілька лагідних слів, підлеститися компліментом та ще й приголубити — він відразу зменшувався до розмірів звичайнісінької ящірки.

Особливо добре на Мінімакса впливала Лізка, до якої дракончик увесь час, поки точилася розмова, горнувся й тулився, мов кошеня.

— А звідки в тебе таке ім'я? — Олег вирішив з'ясувати все, а заодно й перевірити своє припущення.

— Просто я можу меншати чи більшати, як захочу. «Міні» — це від слова мінімум, тобто маленький, а «Макс» — від максимум, що означає великий.

— І до яких розмірів ти можеш більшати? Може, як слон? — усміхнувся Олег.

— Зараз побачиш! — грізно відказав Мінімакс і почав так швидко рости, що відразу сягнув Лізчиного плеча!..

— Стривай! — вигукнула Лізка. — То Олег просто так, не подумав, а ти відразу…

— Нехай думає! — кинув Мінімакс і знову зменшився, а Олег звернувся до дракончика вже зовсім запобігливо:

— Вибач, більше не буду… Я ще хочу спитати: чому ти не просто Мінімакс, а Мінімакс Перший? Адже порядковими номерами називали тільки королів та царів.

— Ніякий я не король і не цар, — відмахнувся Мінімакс. — Просто я — перший з нової експериментальної серії драконів типу «Мінімакс».

— Що за серія, що за тип?! — здивувався Олег. — Та