Читати книгу - "Юпітер з павою, Павло Гануш"

далі? Як перекласти думки на слова?

«Дозвольте мені, щоб…» Погано, у цих підрядних реченнях можна зовсім заплутатись! І він почав знову: «Прошу вашого…»

Войта деякий час дивився на верховіття каштанів біля головної брами. В голові безладно проносилися думки. Знову, схопивши олівець, він закреслив два перші слова і, наче боючись запізнитися, швидко написав: «Я вимагаю…»

«Пробі, начебто я працюватиму ногами. Крім того, славетний доктор і гадки не має, як я тут натренувався. А цей Карел теж гарна пташка: лапки вгору, й годі. Ніякий я не інвалід… і взагалі, людоньки, товариші, зрозумійте нарешті, що не посада, не чини мені потрібні, а праця! Як вам пояснити, не соромлячись своїх недоладних слів, що я люблю свою справу, що не буде радості од життя, коли я буду змушений залишити її!»

Войта схопився з місця і заходив по веранді з кутка в куток. «Виставити мене через якийсь ідіотський перелом! Ех, дорогі товариші, та коли б я навіть зовсім без ніг був, і тоді намагався б так само виконувати свої обов'язки, як і досі. Адже в нашій справі насамперед треба мислити, мати ясний розум. Це ж не звичайна служба в якій-небудь установі, це творча справа! Складна шахова партія, тонке креслення, мікроскопічне дослідження, драматична картина з невпинним розвитком подій, з безліччю дій і персонажів! І це робити треба не тільки ногами! Але як усе довести, як викласти на папері?..»

Бац! — четвертий аркуш впав у корзинку. Войта, блідий од хвилювання, кинувся до шахівниці і навмання почав переставляти фігурки. «Треба заспокоїтися, — наказував сам собі, — треба заспокоїтись. Інакше діла не буде». Він спробував кілька варіантів атаки конем на чорного короля, поступово додавав фігури, створюючи різноманітні ситуації, Силкуючись зосередитися.

Раптом його захопила оригінальна ідея…

Войта хотів здійснити її, але наштовхнувся на перешкоду. Тоді він схопив папір і накреслив діаграму. Думка розвивалася, раз у раз наражаючись на нові й нові перепони. Треба було повертатись і все починати спочатку.

Войта так захопився, що, здавалося, зовсім одключився від зовнішнього світу. У такому стані через три години і знайшов його Новотний, що їхав з контори МНК додому обідати.

— Що ти тут досліджуєш? — нахилився секретар над Мареком.

Збуджений Войта підвів голову.

— Друже, Емілю, — видавив із себе, — я тут так, знічев'я грав і надибав на щось цікаве. Аж голова обертом іде. Все тут правильно, правильно до останньої фігури! — Марек підвівся і підсунув секретареві папірець, на якому було написано:

Білі: Крd1, Тa1, Тd4, Кb6, Кc7, Сe3, Сe6, c4, d3, f4. Чорні: Крf8, Тa7, Тb8, Кc2, Кe3, Сb8, Cg8, а6, c6, e7, h6.

— Тепер постав це на дошці! — запропонував Войта, і секретар не без вагання погодився.

— Рівні сили, своєрідна позиція, у білих справи поганенькі, — оцінив Новотний ситуацію. — Ну, і що з того?

Войта з простягнутою рукою відступив на три кроки.

— Я йду і не буду заважати. Ти, безперечно, знайдеш тут якусь хибу, без цього ти не можеш. Але увага, Емілю: білі шахують конем і на шістнадцятому ході дають мат!

— Що-о? — здивувався секретар.

— Так, шахують тільки коні. А потім побачиш, що станеться! Я назвав цю штуку «чортове коло». Ну, починай, починай! — Войта тремтячою рукою запалив цигарку і зник за дверима.

Новотний зручно вмостився за шахівницею. Посмикуючи вуса, він уважно вивчав ситуацію. Потім знизав плечима:

— Мат? Шістнадцятим ходом? — він пирснув зі сміху. — І тільки кіньми! Дурне! Хм… ну хай буде так: з «бе» шість на «де» сім… король відступає на «же» сім… потім кінь з «це» сім на «е» вісім, знову шах… — Новотний уже захопився партією.

А Войта тим часом прибіг до своєї кімнати, скинув спортивний костюм, надів вельветові брюки, дістав з чемоданчика фотоапарат у шкіряному футлярі, перевзувся. Тепер ще пачку сигарет у кишеню і… Тут він помітив на столі аркуш паперу. Рукою Курки було написано:

«Дорога моя Боженко,

з нетерпінням лічу дні, коли нарешті знову тебе побачу…»

Войта посміхнувся. Роззява. Тільки не вистачало, щоб сюди зайшла Яна «подивитись книжки»… Яна! В пам'яті виринув яскравий образ дівчини та білий метелик з блакитними крапочками, що злетів у повітря… І тут же згадав: сьогодні він щось негарне зробив по відношенню до неї. Так, так, точно. Але коли і що?

У коридорі назустріч Войті висунулося з сусідніх дверей рум'яне обличчя старшини Міхалека.

— Доброго ранку, товаришу поручик! Сьогодні знову чудовий день, правда ж? Котра година?

— Пів на дванадцяту.

— Ага, так це ж прекрасно, — засяяв Міхалек, — тоді можна до обіду ще годинку полежать… Але до чого ж шикарна тут природа, як ви гадаєте, товаришу поручик?

Далі на веранді назустріч Мареку кинувся Новотний з розчухраними вусами.

— Хлопче, хлопче, — заїкався він од хвилювання, — а воно ж і справді виходить, як ти казав. Кобилки гонять короля шістнадцять ходів — і мат! Такого я ще не бачив…

— «Чортове коло», га? — засміявся Войта.

— Справді! — підтвердив секретар. — Ніколи б не повірив, якби сам не побачив на власні очі.

Войта перекинув фотоапарат через плече.

— Ну, от бачиш, усе можливо. І це на якихось там шістдесяти чотирьох клітинах. А можеш собі уявити, які головоломки виникають у житті. Наприклад, у діловодстві національних комітетів… — І, перестрибнувши через поруччя, Войта пішов.

Новотний закліпав очима і гукнув навздогін:

— А… куди ти пішов? Я думав, що ми зіграємо партію.

— Тільки ввечері, — махнув рукою Войта. — Я піду подивлюся на стародавню розбійницьку вартівню, про яку ти мені розповідав. Може, знайду якісь залишки по панові Бравцеві.

— От шалапут! — посміхнувся секретар у вуса. Потім невесело глянув на шахівницю, де ще стояло «чортове коло». — Але голова, — додав він, — розумна голова.