Читати книгу - "Який цей світ, Марія Миколаївна Влад"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
- Ти вкалічіла, що не годна кавулю свою затримати?
- Не кричіть, таже оводи кусають - корова вирвалася і лиш один кукурудзок з'їла, небагато шкоди, - відповіла Васюта, хотіла, як ліпше.
- Ти ще пискуєш? Винна і пискуєш? Тобі парубки в голові, а не корова. Ади яка єс задобра, така аби тобі доля було, абес у дівках посивіла, щезни та пропади сперед мене!.. розходилася в своїй лютості багачка, аж хустка упала з голови, аж слиною захлинулася.
Васюті лишилося схилити голову і винувато потягнути Лисуню до стайні. Вона було дівчина смисловита, хоч у школу багато не ходила через нестатки, але зазвичай щовечора перед сном обдумувала прожиту днину. Вона відразу вловила, що не в качані скипів гнів багачки, то була тільки ключка, якої давно шукала Юрчиха, аби вибештати її, біданку, перед сусідами: багачку мучила ревнива заздрість, що до Васюти хилився мельників син з Ріжна. Багацький парубок віз конем мливо перед вікон Юрчишиних, а за конем ружею цвіло лице оцеї старчучки. Парубок згірдливо привітався до Юрчихи, а на її доньку-одиначку, що сапала з мамою бараболю, і не глянув, дарма та показала усі свої жовті зуби легіневі. Він зумисне так повівся, аби довести Васюті, що він ні на котру, крім неї, не дивиться. Юрчиха собі добре це зарубала і не могла дочекатися нагоди із себе все витрутити.
А в чому Васюта була винна? Вона понесла ґілетку кукурудзи у Рожен, бо в Розтоках не було млина, і хіба що брести на Буковину. Якраз у горах упали плови і була повінь, то Лазирчучка справила дівку у Рожен. Та ледве двигала великі бесаги, по оба боки повні зерна, але на кого мала сподіватися неня підірвалася на чужих деньках і вже пару років нічого тяжкого не підоймала.
У млині було завізно. Доки дійшла її черга, стемніло. Заки змололося, то й зовсім поночі зробилося. Васюта прислонилася за двома тюдівськими молодицями у самім куті комори головою на бесаги з мукою, а плечі прикрила кептариком.
Вдосвіта схопилася тихенько витягнути мливо з-поза сплячих жінок, коли хтось хап її тяжкі бесаги, як легеньку торбину, і махом надвір. Вона за ним. А там під млином і кінь, осідланий дерев'яною різьбленою тарницею, і парубок кучерявий жмуриться та всміхається ладує на коня бесаги.
- Поїхали, поки дєдя сплять. Я й так мав до тети на Луги заїхати, то заодно тобі завезу - ти ж розтіцька?
- Ти відки знаєш? - все, на що спромоглася з раптових подій Васюта.
- Я тебе десь уже видів. Відай у церкві. Так, таки у церкві. Ти фану тримала, і тобі з голови хустка все стягалася, а ти поправляла, а я тебе запам'ятав. Ти була в зеленій шовковій хустці і в дуже файних черевиках - так чи не так?
- Ходім, як маєш іти, - відказала Васюта, але вже голос зраджував її вона такого файного леґiня ніколи ніде не виділа.
Цілу дорогу, зо три кілометри, Васюта ішла за конем, а незнайомий парубок вів того коня, висвистуючи коломийок.
- Не хочеш сказати, як називаєшся? озирнувся понад гнідого леґінь. - Ти щось геть встидлива, хоть заплати якось мені, що везу мливо, скажи, як називаєшся.
- Та як - Васюта, - дівчина ніби встидалася свого імені.
- Та файне ім'я, най би мені жінка так називалася, - невгавав парубок. -А мене дєдик охрестив Дмитром, бо я на Дмитрія родився.
Парубок вже частіше озирався, а Васюта все більше ховалася поза коня, але і так було видно, як горіли карі каганці під віями.
Під чуркалом, уже на межі Ріжна з Розтоками, Дмитро здоймив бесаги і напоїв коня та й пустив під обіч попасти.
- Та не бійся, я не їм дівок. Ти йшла за конем, то він міг тебе вдарити, а я ані брикаю, ані кусаю.
З усього видко було, що дівчина йому вдалася, і він придумав дорогу до розтіцької тети, лиш би з Васютою поговорити.
- До церкви в неділю прийдеш?
- Я кожної неділі ходжу.
- І я буду. Наш піп геть слабий, то ми ходимо до Тюдева, а я все до тети навідуюся, та таки більше люблю в Розтоках, там...
"...там певно, дівки кращі" - подумалося Васюті, але Дмитро усміхнувся, гейби вивудив її докір і докінчив:
- Там старіша церква і файно співають. А ти чия така?
- Яка? - таки цікавість пересилила сором.
- Сама знаєш... Як чічка.
- Уже ходім, похнюпилася Васюта. Ще хтось побачить, що вона з парубком вистоює - ото буде...
- Най ще кінь підпасе. Куда спішиш?
- Неня згризеться, де я.
- Скажи, що мельників син не пускав цілу ніч.
- Побійся Бога таке казати...
- А що тут лихого? Леґіні з дівками мусять якось запізнатися, бо як мають свататися? Що так, як колись, стариня висватувала, а парубок нареченої до шлюбу і не видів?
- Ходім, гай вже йдемо, бо робітна днина, нема часу на пусті бесіди.
- Ти що не сподобала, що я про сватання чи про що? - все вільніше розбалікував і потрясав кучерями на безхмарне чоло, раз у раз усміхаючись до дівчини та не спускаючи з неї очей.
- Про яке
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Який цей світ, Марія Миколаївна Влад», після закриття браузера.