Читати книгу - "Поезії, що не ввійшли до збірок (1875-1898), Франко І. Я."
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
«Мчиться блискуча карета…»
Мчиться блискуча карета,
Гордо в ній дуєсь багач,
Гуркотом своїм колеса
Людський заглушують плач.
Плач, що ріков безконечнов
Ллється колесам услід,
Плач, що випалює довгі
Борозди в лицях сиріт.
Руку простяг до карети
Старець-каліка хромий…
«Пане, товариш твій давній
Просить о даток малий!
Тямиш, у бою кривавім
Поруч ішли ми оба…
Спис, що влучав в твоє серце,
В мойому тілі застряг!..»
«Проч, ти, влізливая жабо!» -
Крикнув му згорда візник,
Свиснув батіг… но зглушив тук карети
Болісний бідного крик.
Тільки лице наболіле,
Уст помарнілих складки,
Тільки посивілий волос,
Жили сухої руки,
Голосу дрож хоровита,
Наче тернина, в той миг
В серце встрягли багачеві,-
Він не забуде о них!
Серед гульні і утіхи
Месником тихим, грізним,
Серця пекучов грижею
Стануть вони перед ним.
В любих родини обняттях
Враз він побачить на миг
Змінені лиця кохані
І - клеймо болю на них.
Під час багатої учти
Погляд старечий, німий
Хвилями в серце заколе,
Острий, мов ніж ледяний.
В сні він часом му з’явиться,
Старець обдертий, хромий:
«Пане, товариш твій давній
Просить о даток малий».
А коли в ложах пухових
Скону почнесь боротьба,-
В хвилі послідній стрінуться
Давні товариші вба.
Ще раз уздрить ті уста він,
Очі ті зсохлі, без сліз,-
Но не заглушить вже стону
Грохіт каретних коліс.
23/I 1880
НЕ БІЙТЕСЯ ТЮРМИ!
(Сонет)
Не бійтеся тюрми, о други молодії!
Не бійтеся тих пут, що на короткий час
Обкручують, немов холодні чорні змії,
Безсильне тіло! Що значить се все для нас?
Бажається панам пограться трохи з нами,
Бо бачать, що в тюрмі зовсім ми в їх руках,
Ну і обвішають старими бренькачками,
Щоб знати, як було в середніх ще віках.
Ніщо для нас тюрма. Ми інші тюрми знаєм,
Тверді, безвихідні, уперті та живі,
І проти них, брати, борню ми підіймаєм!
А в тій слабій, дурній, хоч кам’яній, тюрмі
Ми бачим тільки страх панів і понімаєм,
Що панство їх крухе, як мури ті німі.
Написано 1880 р., досі не друковано.
СУЧАСНА ПІСНЯ
Вона не забавка дитинна,
Вона не мрія золота,
Вона не ніжная, невинна
І несвідуща красота.
Вона не пестощі любови,
Не вітру шум, не шепіт хвиль.
Вона тверде, рішуче слово,
Вна оклик духу голосний.
Вна дзвін той, що народ скликає
В добі нещасть до дружних діл,
Потужна пісня бойовая
Защита серед граду стріл.
Вона огнистая лучина,
Що жару в серця долива,
В машині поступу пружина,
Непоборима і жива.
Не в сріблі, злоті, оксамиті
Вона зближається до вас,-
Вона робітниця і в світі
Свою роботу зробить раз.
Вна в серці криє біль пекучий,
Но вна не вмерла ще проте,
Вона жива, як люд робучий,
В котрім все людськості життє.
Вона горда і перед силов
Ніколи не зігне чола.
Вна дуб потужний над могилов,
Посеред хвиль бурних скала.
Вна ясним оком заглядала
У грудь відвічних поколінь,
Століть громада пролітала
Поперед нею, наче тінь.
Вна горя людського страшного
Нори гляділа з давніх літ,
Вона боліла, мліла много,
Заким на ясний вийшла світ.
Тож не цурайтесь видом бідним,
Нескладним гомоном її,
А серцем щирим і свобідним
Прийміть і полюбіть її.
Тож не цурайтеся, що стони
Часом крізь пісню ся прорвуть;
Се ж серць терплячих міліони
В тій пісні дружним боєм б’ють.
Прислухайтесь до того бою,
До зітхань горя в чорній тьмі,
Пригляньтесь до життя з любвою,-
А ви полюбите й її.
Написано 1880 р., досі не друковано.
СОНЕТИ-НЕВІЛЬНИКИ
Сонети, се ж невільничі стихи! Закутий
В тісную форму, мов у пута, тут поет
Ні вільних тут думок не може розвернути,
Ані ярких картин. Шкода й писать сонет.
В неволі й формалізму вік давно забутий
Міг в них ховать Петрарка мислі лет,
Міг граться формою. Та нині гріх замкнути
У клітку вільну мисль, у форми глупий гнет.
Гріх, кажете? Хто зна! Чи вже настав свободи
І волі світлий вік? Пізнали правду всі?
Чи пута тьми й неправд стрясли вже всі народи?
Гей, коб-то знали ми ті пута лиш в стисі!
Коб сотні других пут не гнули, де лиш сходить
І мисль, і голос всякий вільної душі!
Написано в р. 1880, досі не друковано.
ПРАВДИВА КАЗКА
На стрісі, край угла селянської хати,
Сів ворон та й кряче, недолю віщує.
Старий селянин теє крякання чує,-
Взяв ворона стиха питати:
«Ей, вороне клятий, чи много
Газдів піде сей рік з торбами,
Зруйнованих лихвов, жидами?»
«Раз, два, три»,- старий шепотить,
А ворон все кряче та й кряче.
«Що ж буде зо мною?» Ех, цить, старий, цить,
Ти перший туди ж, небораче!
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Поезії, що не ввійшли до збірок (1875-1898), Франко І. Я.», після закриття браузера.
