Читати книгу - "Відьмак. Час погорди"

кроль Фольтест наказав агентам розшукувати Цірі, Кодрінгере? Що їм наказали вчинити, коли її знайдуть?

– А ти настільки нетямущий? Убити, ясна річ. Її вважають претенденткою на трон Цінтри, а стосовно того трону існують інші плани.

– Це не тримається купи, Кодрінгере. Трон Цінтри згорів разом із королівським палацом, містом й усією країною. Зараз там править Нільфгард. Фольтест чудово про те знає, інші королі – також. Яким чином Цірі може претендувати на трон, якого немає?

– Ходімо, – Кодрінгер устав. – Спробуємо спільно знайти відповідь на те запитання. Принагідно дам тобі привід для довіри… Що тебе так цікавить у тому портреті, можу запитати?

– Він подірявлений, наче дятел його дзьобав кілька сезонів, – сказав Ґеральт, дивлячись на малюнок у золоченій рамі, що висів на стіні навпроти адвоката. – І те, що зображує він виняткового ідіота.

– Це мій небіжчик батько, – Кодрінгер трохи скривився. – Винятковий ідіот. Я повісив портрет тут, аби завжди мати його перед очима. Як пересторогу. Ходімо, відьмаче.

Вони вийшли в передпокій. Кіт, який лежав посередині килиму й зосереджено вилизував задню лапу, витягнуту під дивним кутом, при виді відьмака відразу чкурнув у темряву коридору.

– Чому коти так тебе не люблять, Ґеральте? Чи це має щось спільне із…

– Так, – відрізав він. – Має.

Панель червоного дерева на стіні відсунулася безшелесно, відкриваючи секретний прохід. Кодрінгер пішов першим. Панель, безсумнівно під магічним контролем, зачинилася за ними, але в темряві вони не опинилися. З глибин таємного коридору долинало світло.

У приміщенні наприкінці коридору було холодно й сухо, а в повітрі стояв важкий, задушливий запах куряви й свічок.

– Познайомишся із моїм співробітником, Ґеральте.

– Із Фенном? – посміхнувся відьмак. – Бути не може.

– Може. Признайся, ти ж підозрював, що Фенна не існує?

– Чого б то?

Поміж шафами й полицями із книжками, що сягали стелі, пролунав скрип, а за мить звідти виїхав дивний візок. Було це високе крісло із колесами. На кріслі сидів карлик із величезною головою, посадженій – без шиї – на непропорційно вузьких плечах. У карлика не було обох ніг.

– Знайомтеся, – сказав Кодрінгер. – Якуб Фенн, учений законник, мій спільник і неоціненний співробітник. А це наш гість і клієнт…

– Відьмак Ґеральт із Рівії, – із посмішкою закінчив каліка. – Неважко здогадатися. Я працюю над замовленням уже кілька місяців. Прошу за мною, панове.

Вони рушили за поскрипуючим кріслом у лабіринт між полицями, що згиналися під тягарем томів, яких не посоромилася б й університетська бібліотека в Оксенфурті. Інкунабули, як оцінив Ґеральт, мали збирати кілька поколінь Кодрінгерів і Феннів. Він був радий з виказаного доказу довіри, радів, познайомившись нарешті із Фенном. Утім не сумнівався, що постать, хоча й стовідсотково реальна, частково залишалася міфічною. Міфічного Фенна, постійне альтер-его Кодрінгера, часто бачили в місті, а прикутий до крісла вчений законник ймовірно ніколи не полишав будинку.

Середина приміщення була надзвичайно добре освітлена, стояв тут низький, доступний із крісла на колесах пюпітр, на якому громадилися книжки, сувої пергаменту й велену, папери, пляшки із чорнилами й тушшю, жмутки пер і маса загадкового приладдя. Загадковим, утім, було не все. Ґеральт розпізнав форму для фальшування печаток і діамантову стирачку для усування записів з урядових документів. На середині пюпітру лежав невеличкий кульовий арбалет-репетер, а поряд з-під оксамитової тканини визирали великі лінзи, зроблені зі шліфованого гірського кришталю. Лінзи такі були рідкістю і коштували цілу купу грошви.

– Ти дізнався про щось нове, Фенне?

– Небагато, – каліка посміхнувся. Посмішку він мав добру й відкриту. – Я звузив список потенційних працедавців Ріенса до двадцяти восьми чародіїв…

– Поки це облишимо, – швидко сказав Кодрінгер. – Поки цікавить нас дещо інше. Поясни Ґеральтові причини, через які зникла княжна Цінтри є об’єктом обширних пошуків агентів Чотирьох Королівств.

– Дівчина має у жилах кров королеви Каланте, – сказав Фенн, ніби здивований необхідністю пояснювати настільки очевидні речі. – Вона остання з королівської лінії. Цінтра має чимале стратегічне й політичне значення. Зникла, залишаючись поза сферою впливів, претендентка на корону – невигідна, а може, навіть небезпечна, якщо потрапить під не той вплив. Наприклад, під вплив Нільфгарду.

– Наскільки я пам’ятаю, – сказав Ґеральт, – у Цінтрі право не дозволяє жінкам спадкувати.

– Це правда, – підтвердив Фінн і знову посміхнувся. – Але жінка завжди може стати чиєюсь дружиною і матір’ю нащадка чоловічої статі. Служби розвідки Чотирьох Королівств довідалися про проведені Ріенсом гарячкові пошуки княжни й упевнилися, що саме про це йдеться. Тож вирішено було унеможливити варіант, коли княжна стала б дружиною і матір’ю. Простим, але результативним способом.

– Але княжна мертва, – швидко сказав Кодрінгер, бачачи, які зміни на обличчі Ґеральта викликають слова усміхненого карлика. – Агенти довідалися про те й припинили пошуки.

– Поки що припинили, – відьмак насилу зберіг спокій і холодний тон. – Проблема із брехнею у тому, що вона вилізає назовні. Крім того, королівські агенти – це тільки одна зі сторін, що беруть участь у цій грі. Агенти, й ви самі це сказали, вистежували Цірі, щоб перекреслити плани інших переслідувачів. А ті інші можуть виявитися менш піддатливими на дезінформацію. Я вас винайняв, аби ви знайшли спосіб, що убезпечить дитину. Що ви пропонуєте?

– У нас є одна концепція, – Фенн кинув оком на спільника, але не знайшов на його обличчі наказу мовчати. – Ми хочемо дискретно, але широко розповсюдити думку, що не тільки княжна Цірілла, а навіть її можливі нащадки чоловічої статі не мають жодних прав на трон Цінтри.

– У Цінтрі кужіль не спадкує, – пояснив Кодрінгер, змагаючись із новим приступом кашлю. – Спадкує там виключно меч.

– Саме так, – підтвердив учений законник. – Ґеральт мить тому сам про те сказав. Це старовинний закон, навіть тій дияволиці Каланте не вдалося його відмінити, а вже вона – намагалася.

– Хотіла повалити закон за допомогою інтриги, – переконливо сказав Кодрінгер, витираючи губи хусткою. – Нелегальної інтриги. Поясни, Фенне.

– Каланте була єдиною донькою короля Дагорада й королеви Адалії. Після смерті батьків вона протистояла аристократії, яка бачила в ній виключно дружину для нового короля. Хотіла вона панувати нероздільно, погодившись для проформи й для підтримання династії на інститут князя-чоловіка, який би сидів біля неї, але значив би не більше, ніж лялька-мотанка на весіллі. Старі роди тому опиралися. Каланте мала на вибір або громадянську війну, або відмову від трону на користь іншої лінії, або ж заміжжя із Ройгнером, князем Еббінґа. Обрала вона те третє рішення. Правила країною,