Читати книгу - "Сімейні узи, Кларис Ліспектор"

дочка деякий час дивилися на неї, теж ні про що особливо не задумуючись. Ніхто ніколи не пестив курячої голови. Врешті, дещо різкувато, батько озвучив своє рішення:

— Якщо ви накажете вбити цю курку, я більше не їстиму курей ніколи в житті!

— І я також! — гаряче поклялася дочка. Мати втомлено знизала плечима.

Не знаючи про дарунок, що його їй щойно вручила доля, курка перемістилася до будинку з родиною. Повернувшись зі школи, дівчинка відклала вбік папку, навіть не зупиняючись на шляху до кухні. Час від часу батько досі згадував: «І я змусив її бігати в такому стані!». Тепер курка в будинку була важливою пані. Усі, крім неї, розуміли це. Вона не припиняла своїх походеньок між кухнею й терасою, користуючись двома здібностями: ні на що не звертати уваги й лякатися.

Час від часу, проте дедалі рідше курка знову пригадувала, як летіла назустріч вітру через край даху, на межі життя і смерті. У такі хвилини вона вдихала у свої легені несвіже кухонне повітря, і, якби самиці могли співати, вона, може, і не заспівала б, але точно була б набагато більш задоволена. Проте навіть у такі моменти порожнеча в її голові нікуди не зникала. У хвилини втечі, відпочинку, народження курчати або порпання в зерні — це була голова курки, та сама, що з’явилася мільйон років тому.

Допоки одного прекрасного дня її таки не зарізали, не з’їли й життя її кануло в забуття.

Наслідування троянди

До того часу, як Арманду прийде додому, треба поприбирати в будинку, самій вбратися в сукню коричневого кольору, щоби допомагати чоловікові, коли той вдягатиметься, і щоби потім вони спокійно вийшли; вона з ним під руку. Скільки часу минуло відтоді, як вони востаннє так робили?

Але тепер, коли вона знову «добре почувалася», вони сядуть в автобус, вона покірно дивитиметься у вікно, як це робить дружина, тримаючи чоловіка під руку, а потім, розніжено відкинувшись у фотелі, вечерятиме разом із чоловіком, Шарлоттою й Жуаном. Скільки часу минуло відтоді, як вона востаннє бачила, як Арманду розслаблено відхиляється й балакає з кимось? Спокій для чоловіка полягав у тому, щоб поговорити з іншим чоловіком про те, що писали на перших шпальтах, забувши про дружину. Тим часом вона балакатиме із Шарлоттою про жіноче, скорившись авторитетності й практичній прихильності Шарлотти, отримуючи чергову дозу неуваги й лінивого презирства від подруги та її природних грубощів замість тієї несміливої приязні й надмірної цікавості — і, нарешті, бачитиме, як Арманду забуває про власну дружину. А вона сама смиренно відчуватиме власну мізерність. Як кіт, який загуляв на всю ніч, а коли повернувся, то побачив блюдце з молоком на звичному місці, не почувши жодного зауваження, немов нічого й не сталося. Люди навколо з радістю допомагали їй у тому, щоб вона відчула, що вже «почувається добре». Ховаючи від неї очі, вони активно допомагали їй забути, вдаючи, немов забули самі, що там було написано на етикетці тієї пляшечки від ліків. Або ж вони справді забули... Хтозна. Скільки ж часу минуло відтоді, як вона бачила, як Арманду поринає в забуття, не згадуючи про неї? А сама вона?

Завершуючи прибирання, Лаура подивилася в люстерко: а сама вона..., скільки часу минуло відтоді? На її обличчі відбився добробут, що панував у будинку; волосся заколоте ззаду, за великими блідими вухами. Карі очі, каштанове волосся, ніжна шкіра з коричневим відливом — усе це надавало її вже не вельми молодому обличчю виразу скромної жіночності. Чи комусь вдалося б вловити в тому здивованому відблиску в кутику її очей, чи помітив би хтось у цій малесенькій крапочці нотку образи на брак дітей, яких вона ніколи не мала?

Зі своєю прискіпливою любов’ю до впорядкованості — тієї, з якою учениця ретельно занотовує основні тези, що прозвучали на занятті, не розуміючи їх змісту, — зі своєю любов’ю до впорядкованості, тепер відродженою, вона планувала прибрати будинок до того, як покоївка піде відпочивати, щоб, коли Марія опиниться на вулиці, їй не треба було більше нічого робити, крім: 1) спокійно вдягтися; 2) одягненою чекати на прихід Арманду; 3) а що було третє? Ага. Це було те, що вона робитиме. Вдягне коричневу сукню з мереживним коміром кремового кольору. Після того, як прийме душ. Ще з часів базиліки Святого Серця вона була охайною й чистою, уважно ставилася до особистої гігієни і з острахом — до плутанини, що ніколи не подобалося в ній Шарлотті, яка вже тоді була доволі помітною з-поміж інших. Ці двоє надзвичайно різні. Шарлотта була амбіційною й голосно сміялася: сама ж вона, Лаура, занадто повільна, і, так би мовити, зосереджена на тому, щоб лишатися повільною. Шарлотта ніколи нічого не боялася. А Лаура була обережна. Коли їй дали почитати «Наслідування Христа», вона із дурним запалом читала, ніколи до кінця не розуміючи, хай Господь простить, але відчуваючи, що того, хто наслідував Христа, забудуть, — загублять у світлі та в наскрізній небезпеці. Христос був найгіршою зі спокус. А Шарлотта не захотіла навіть читати, збрехавши черниці, що прочитала. Ага. Вона одягнула коричневу сукню зі справжнім мереживним коміром.

Проте, поглянувши на годинник, Лаура раптом згадала, налякано притуливши руку до грудей, що забула випити склянку молока.

Вона зайшла на кухню і, немов відчуваючи провину за те, що своєю недбалістю зрадила Арманду і відданих друзів, зробила перші кілька ковтків, не відходячи від холодильника, з повільною тривожністю, зосереджуючись на кожному ковткові з вірою в те, що так вона компенсує свій вчинок і це їй врахують як каяття. Якби лікар сказав: «Пий молоко між прийомами їжі і ніколи не роби нічого на голодний шлунок, бо це розтривожить тебе», — вона б, навіть якби не було загрозливої тривоги, пила б ковток за ковтком, день за днем, ніколи б не припускалася помилки, слухаючись, заплющивши очі, з легким запалом, щоб у ньому не знайшлося місця для найменшого вияву недовіри.

Бентежило в усьому цьому те, що лікар, здавалося, суперечив сам собі, коли, даючи поради щодо дотримання точного порядку, якому вона слідувала із завзяттям новонаверненої, водночас казав: «Не зважай, усе роби спокійно, не силуй себе, щоби зрозуміти — повністю забудь про те, що сталося, й усе повернеться на свої місця». І він плескав її по спині, що лестило Лаурі, через що її щоки робилися багряні. Проте, на її скромну думку, один вид порядку суперечив іншому, це так, наче її попросили набрати повен рот борошна і свиснути. Для того, щоб усе було гаразд, вона