Читати книгу - "Я знайду тебе, Макс Дикий"

5. Макс. Ти підеш зі мною ввечері?

Відчуваю, як хтось торкається мого плеча, і я вже не сплю, але так не хочеться розплющувати очі, що я просто хмурюсь і відвертаюсь від подразника.

— Пора вставати, — чую голос Аліни. — Вже вечір. 

Хочеться позіхнути, але я стримую себе і все ж розплющую очі:

— Котра година? — дивлюсь на неї, намагаючись сфокусувати погляд. 

— Пів на шосту, — вона показує на годинник. — Я зробила бот, а ти обіцяв зайнятися соцмережами, але досі спиш…

— Я взагалі сова, — потягуюсь прямо на стільці. — Добре, зараз займусь цим. Ти, в принципі, можеш бути вільна, раз зробила бота.

 — А можна я подивлюся, як ти пробиваєш ці соцмережі? — запитує вона. — Мені цікаво. 

— Та в принципі можна, — знизую плечима. — Але тоді для початку зроби мені кави, щоб я остаточно прокинувся…

***

—...Загалом, в цю програму вводимо всі наші дані, оті, що ми питали у клієнтки, — я розвертаю до Аліни свій ноут і показую їй програму. — Бачиш, тут поля такі ж самі, як один з аркушів її анкети. Відповіді на ці питання в девʼяносто пʼяти відсотках випадків є частиною паролів, або й цілим паролем. Коли ця інформація завантажена в програму, вона швидко підбирає ключі. 

— Нічого собі, — дивується вона. — Треба прямо сьогодні змінити свій пароль…

— Найкраще використовувати автоматичні паролі, які пропонує компʼютер, але змінювати в них одну-дві літери, — одразу раджу я. — Крім того, на кожній соцмережі має бути абсолютно різний пароль. Хоча у девʼяносто девʼяти відсотків людей вони всі або однакові, або майже однакові, і достатньо дізнатись один, після чого інші розблоковуються за хвилини. 

— Ну і як успіхи в цьому випадку? Щось виходить? — з цікавістю запитує Аліна. 

— Так, вже розблокував і телеграм, і соцмережі. Зайшов з підставного ІР, тут не має бути проблем, — усміхаюсь я. — Тепер найнудніша частина роботи… Треба в цьому всьому знайти або не знайти компромат.

— А як його шукати? Вводити якісь ключові слова? 

— Так, ти, виявляється, не така вже й дурненька, — задоволено відповідаю я їй. — Може, спробуєш? Які ключові слова думаєш варто ввести?

У мене взагалі були списки таких слів на всі варіанти запитів, але мені було цікаво, наскільки розумною виявиться ця дівчина.

— Ну, може “кохана”, “мила”, “дорога”, щось таке…

— Годиться, — киваю я і простягаю їй ноут. — Що ж, тоді займись цим. 

Вона починає набирати слова, і раптом радісно каже:

— О, здається, щось є! 

— Що там? — встаю зі стільця, підходжу до Аліни і з зацікавленістю зазираю в ноут. 

— Тут в контактах значиться “ремонт машин”, — каже вона. — Але листування зовсім не про машини. Мабуть, від дружини зашифрувався! 

— А якщо врахувати, що в нього ще все й запаролено, то зашифрувався конкретно, — додаю я. — Добре, переглянь найсвіжіші повідомлення. Може, вони домовлялись про зустріч чи щось таке.

Вона читає, час від часу усміхаючись.

— Так, якраз сьогодні о двадцятій у них зустріч в ресторані!

— Тоді нам треба подзвонити його дружині, сказати про цю зустріч, але хай вона спочатку переведе другу половину грошей, і тоді ми дамо їй адресу і місце, — кажу я. — Дзвони.

Аліна бере телефон і, звіряючись із записами, набирає номер.

— Добрий вечір, Тетяно, це вас турбують із агентства, де ви сьогодні побували! Ми знайшли потрібну інформацію, зустріч відбудеться сьогодні, ми повідомимо вам час і місце, але спершу перечисліть решту оплати…

На тому кінці Тетяна щось говорить, а Аліна уважно слухає. Потім каже:

— Зачекайте одну хвилинку, треба дещо уточнити…

Закриває телефон рукою і говорить тихо:

— Вона не хоче туди йти, боїться, що щось зробить не так. Каже, щоб ми самі пішли і зробили фото…

— Нагадай їй про ціну стеження за день, і скажи, що якщо переведе зараз гроші, то ми самі дістанемо докази і покажемо їй, — кажу я. 

Аліна киває і знову підносить мобільник до вуха:

— Так, звичайно, ми можемо це зробити, але за додаткову плату. Ви ж знаєте, яка ціна за день стеження? Одразу після оплати приступимо до роботи….

Послухавши півхвилини, каже:

 — Добре, дякую. Зв’яжемося з вами, коли матимемо результати. 

Натиснувши на відбій, радісно каже:

— Вона погодилася. Гроші зараз скине. 

— Супер, — усміхаюсь я. — Ти підеш зі мною ввечері? Чи додому? 

— Піду, звичайно, — усміхається вона. — Мені цікаво…

— Тоді давай заїдемо перевдягнемось, — пропоную я. — Ти зайдеш в ресторан одразу за ними і займеш столик якомога ближче. 

— А ти що робитимеш? 

— Спочатку трохи поспостерігаю зі сторони, а потім проверну один трюк. Ну це якщо ми будемо сидіти не достатньо близько і ти не будеш чути, про що вони говорять, — пояснив я. — Але в ідеалі б сісти якомога ближче.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍