Читати книгу - "Не дивись мені в очі, Наталі Ліон"

Розділ 5. Влад

Влад

Відкривши важкі повіки я відчув, як гострий і пронизливий біль пройняв мою голову. В ніздрі врізався жахливий запах медикаментів і лікарняної палати. Голова розколювалася від болю, а перед очима стояли розмиті білі стіни. В думках, наче тягучим маренням крутилися обривки минулої ночі.

Я напився, напився через неї… Ця стерва проміняла мене на іншого. Вона розтоптала мене і всі плани на наше щасливе майбутнє.

Моя, вже колишня, дівчина зрадила мене з якимось покидьком, який працює на конкурентів.

Серце нестерпно пекло від болю і розчарування. В моїх вухах почало вібрувати, коли я мимоволі згадав той огидний вечір... Бар, алкоголь, п’яна бійка з якимось, таким же неврівноваженим типом.

Не тямлячи себе я сів п’яним за кермо і несамовито натис на педаль газу.  Летів на шаленій швидкості не думаючи про наслідки. Таким чином я хотів хоча б трохи притупити той біль, який розривав мої нутрощі на шматки.

Раптом, хтось вискочив на дорогу і я зі всією силою вивернув кермо і натиснув на гальма. Далі був провал.

В мою палату ввійшла медсестра, симпатична білявка, яка побачивши мене, раптом вибігла в коридор, наче ошпарена. 

Хм, так на мене ще ніколи не реагували жінки. Невже я виглядав настільки погано? Через декілька хвилин прийшов лікар. Він стривожено дивився на мою розбиту, точніше вже зашиту, голову. Потім запитав чи я пам’ятаю, що зі мною трапилось. Після ствердної відповіді він сказав, що мені доведеться тут затриматись на тиждень, можливо, більше, для того щоб зробити повторні дослідження і поспостерігати за моїм станом. Заперечувати я не став. Після візиту лікаря прийшла та сама медсестричка, яка поставила мені крапельницю, і, через декілька хвилин я знову відключився.

Прокинувшись від нестерпного болю в скронях я побачив над собою поліцейського. Він пильно дивися на мене з неприхованим докором в очах, після чого запитав:

- Як ви себе почуваєте?

- Я в нормі, - прохрипів у відповідь. Я знав, для чого він прийшов і був готовий відповідати за свої вчинки.

- Ви мало не збили людину прямо на пішохідному переході, - суворим тоном промовив поліцейський, а потім додав. - А також, були добряче напідпитку. Це можуть підтвердити очевидці, які витягали вас з салону,  а також експертиза, результати якої вже готові і вони не втішні. Рівень   алкоголю в крові перевищений у 9 разів. Що ви собі думали, коли сідали п’яним за кермо?

Я почувався 16-річним шмаркачем, якого батько відчитував за п’янку. Але тут справа була куди серйозніша. Я реально мало не  збив людину. Надіюсь з нею все гаразд. Поліцейський продовжував свердлити мене своїм пильним поглядом.

- Ваше щастя, що дівчина не постраждала. Хоча, вона все ще може написати на вас заяву і тоді у вас буде куди більше проблем. А зараз, ви обмежились штрафом та залишились без посвідчення водія і права керувати транспортними засобами протягом року. – Випалив він.

З нею все гаразд і це головне. А водійське посвідчення то дурниці. В мене є власний водій,  тому проблем з транспортом не буде.

Я справді легко відбувся. Тільки б та дівчина не мала до мене претензій. Хоча, від неї я можу відкупитись, думаю вона така ж,  як і всі…

Знову промайнула в думках Ольга, яка мене кинула напередодні… все через неї…

- Штраф я виплачу, а з дівчиною владнаю питання, - впевнено йому заявляю.

- Авжеж, - кивнув він і пішов до виходу.

Біля дверей палати я почув дивний шум, а через декілька хвилин, набридливий поліцейський знову стояв біля мого ліжка.  Мабуть, ще не все сказав...

- Ніколи не розумів, чому таким, як ви, завжди все сходить з рук. Чому ви зразу не сказали, що ця дівчина – ваша знайома? Вона не має до вас ніяких претензій. Ще й провідати прийшла свого «героя». Якби її воля, то ще б взяла провину на себе, – з сарказмом промовив він.

- Хто вона? - ошелешено запитую. Очманіти, я збив свою знайому і нічого про це не знаю...

- Мені звідки знати про ваших дівуль, - фиркає коп і прямує до виходу.

- До побачення, - кажу йому вслід проте, він не має бажання відповідати.

Двері зачиняються,  а я досі в затяжному ступорі. Хто вона? Чому не зайшла? 

Я почав перебирати в думках всіх жінок, котрих знаю, але відповіді не знайшов. Це, наче тицяти пальцем в небо. Взявши в руку телефон я набираю свого заступника і наполегливо прошу знайти ту саму «знайому» дівчину. Чомусь, мені починає не подобатись ця ситуація.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍