Читати книгу - "Вибач та зрозумій, Катя Кірініна"

5.

Я завжди був обережним, Олеся впевнена, що невірним чоловікам не судилося бути у її житті, і якщо вона дізнається, то завтра ж подасть на розлучення, тут навіть до ворожки не ходи. Але коли ми з Веронікою провели разом ніч, я був розчавлений черговим викиднем дружини.

Ніколи не забуду, як привіз її додому з лікарні та спостерігав, як моя гарна дівчинка погасла просто на очах. Її нічого не хвилювало, окрім її нездатності виносити та народити дитину. Вона ніби одержима цією ідеєю. Коли траплялося жахливе і вона стікала кров'ю — Олесю ніби змінювали на іншу людину. Вона замикалася у собі та не хотіла на мене навіть дивитись, тоді я й зірвався і сам навіть не помітив, як опинився у клубі, де напився і випадково зустрів Вероніку.

Мені було так паршиво від викидня, від холодності дружини, ніби я був винен, що її організм відштовхнув вагітність, що все, чого хотів того вечора — напитися і забути.

Не буду брехати та говорити, що напився настільки, що нічого не розумів. Ні. Я все чітко розумів, просто мені хотілося хоч трохи відволіктися та забути про той біль, якого мені завдають мовчазні звинувачення дружини.

Ця ніч мені не запам'яталася як особлива, і Вероніка не стала тією, хто міг би заповнити порожнечу в душі. Все було навіть навпаки: тепер я почувався ще більшим засранцем, що взагалі затіяв усе це.

Якщо вже наважився на зраду, то краще робити це з дівкою, яка не ходитиме скривдженою перед твоїм носом.

Не вважаю себе страшною людиною, хоч мої підлеглі думають, що я тиран і буваю дуже різким та безжальним мудаком. Хоча так думають не лише мої підлеглі. Але все, що стосувалося моєї родини, в тому числі подружні стосунки, там я був лагідним тигром, ніколи навіть не зривався на дружину.

Так вже склалося у моєму житті, що я одружився з коханою жінкою. Ніколи не забуду, як уперше побачив Олесю зі своїм другом. Одного погляду в мій бік вистачило, щоб я зрозумів: це моя дівчина. Мій ангел з блакитними очима, що підкорила мене своєю невинністю та відчуженістю, відвернула увагу від усього світу тусовок та розпусти.

Вона не була схожою на жодну дівчину, які зустрічалися на моєму шляху. Гарна, легка, з тонким запахом якихось ягід, від яких я й досі у захваті. Дівчина-мрія. І мені довелося добряче так попрацювати, щоб добитися цієї дівчини, тому що, всупереч моїй зовнішності та харизмі, ця крихітка вперто вдавала, що не зацікавлена.

Тільки через деякий час я дізнався, що їй вісімнадцять років, і що вона не так давно втратила батьків у автокатастрофі. Вона ніби усміхалася, але її сумні очі зробили свою справу, і я поринув, як у вир. Мені хотілося за всяку ціну, зробити так, щоб Леся частіше усміхалася. Хотілося забрати увесь її смуток і на зміну сумним спогадам та болю принести радість і щастя.

Звісно, моя матір проти Олесі, вона всі ці роки намагається маніпулювати дружиною, але я нікому не дозволю ображати кохану жінку, навіть власній матері.

І мені вдалося зробити її щасливою, аж до того моменту, поки Олеся не захотіла завести дітей.

Не знаю, чому не виходило, хотілося вірити, що справа була не в мені, але все ж таки прикро, що справа все-таки в ній. Ніколи не бачив такої впертої завзятості у цьому питанні, але мою дружину не зупинити — їй потрібна дитина, хоч трісни.

Все було б не так жахливо, якби не ці викидні. Не знаю, як це описати, але я ніби бачив, що частина її душі вмирала разом із тим ембріоном у її матці.

Після першого викидня Олесі знадобилося близько місяця, щоб прийти до тями, другий дався важче — майже чотири місяці, вона практично не виходила з дому і спілкувалася тільки зі своїм психологом, яку я апріорі вже ненавиджу, адже з нею дружина розмовляла частіше, ніж зі мною.

Мені теж погано, але хіба комусь було цікаво, що відчував я? Ні. Моя Лисичка вдавала, що мені не зрозуміти, адже я чоловік. Але від того, що я бачу, як боляче їй, і нічого не можу зробити, розривається серце.

Розумію: треба їхати додому, знову й знову пробиратися крізь депресію дружини. Вона вже отримала квіти, і сподіваюся, що її настрій трохи покращає. Може, сьогодні нам вдасться нормально провести вечір?

Але моїм планам не судилося збутися, бо, приїхавши додому, одразу розумію, що щось не так. Якась гнітюча тиша у повітрі.

Обійшов увесь дім і лише у своєму кабінеті знайшов Олесю. Вона сиділа на маленькому дивані та розглядала фотографію зі своїм племінником, йому на знімку було близько року.

Одразу стає сумно за цю нещасну жінку, яка мріє стати матір'ю. Не можу зрозуміти, в який момент вона здалася, начебто з самого початку, але зараз розумію, що це саме той момент.

Олеся дуже п'яна, тихо плаче з фотографією малюка, думаючи, що ніколи не зможе подарувати мені спадкоємця. Хотілося вити через неї, через те, що небеса настільки жорстокі, що змушують нас пережити все це, але я мовчки спостерігаю, як від моєї сонячної дружини залишається лише спогад.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍