Читати книгу - "Обійми пристрасті, Альона Гейруш"

Вероніка

Розділ 7.

Прокидаюся від сильного дихання на вухо. І це точно не Катька. Я  боялася навіть подумати, що зі мною цей чоловік – Руслан Андрійович.  

— «Але чому? Як це могло статися?! Він повинен був заснути! Може ліки не подіяли? — винирнули тисячу запитань в моїй голові. — Звісно, він же як скала, навіть снодійне його непокосило. Що ж після сексу? Я заснула від шоку і все забула. Хоча ні, я добре пам'ятаю, як ми цілувалися і як я збуджено реагувала на нього. Ну все, тепер я жінка!», — говорила розгублено сама до себе.

— «Так, потрібно швидко зібратися, і вшиватися звідси», — подумала я й почала швидко збирати одяг, який був хаотично розкиданий по номеру. Як тут, чую цей хрипкий баритон:

— «Поспішаєш Вероніка?»

Я застигла на місці. Мені стало так соромно. Це ж я ще ту дурну роль грала, ніби я жінка - спокусниця. В той момент відчула себе повною ідіоткою.

— «Мій час уже скінчився.» — коротко відповіла йому. — І одразу подумала: «Це ж потрібно було таку дурню бовкнути?!».

Я одяглася і попрямувала до дзеркала, щоб хоч глянути на себе. Як тут, за лічені секунди, відчула гарячий подих на шиї.

— «Ніка, а ти дійсно розпусна дівка! Ти таке в ночі виробляла. — майже пошепки сказав мені Руслан Андрійович з не вилкою іронією в голосі. 

Мурашки по всьому тілі розсипалися від почутого. Я мабуть потроху сходжу з розуму.  Але зібрала себе до купи і відштовхнула його. Така невелика дистанція вселяла в мені спокій, бо варто йому доторкнутись, як я втрачала розум і мене наче тягло до нього.

— «Нам платять гроші за обслуговування крутих шишок і чим більші гроші, тим розкішніше обслуговування», — сказала з роздратованою посмішкою.

— «Надіюся, що задовольнила ваші потреби?», — додала, чекаючи стверджувальної відповіді.

Він спокійно прихилився на столик з дзеркалом, склав руки на грудях і сказав те, що вибило мене з реальності взагалі.

— «Мені мало однієї ночі з тобою, хочу тебе ще», — робить паузу, а потім додає:

— «Сьогодні летиш зі мною у Дубаї. В мене там справи. Будеш поряд зі мною».

— «Що? Ви жартуєте? Які ще ночі? Які Дубаї? Ви з глузду з'їхали? Скажіть що ви жартуйте, будь ласка!», — з надією подивилася нього.

— «Я схожий на жартівника, Ніко?»

— «Я що ваша іграшка», — крикнула я.

— «Як хочеш так і називай. Подобається, щоб я до тебе так звертався, нехай так і буде, мені байдуже. Поспіши, у тебе мало часу, щоб зібратися  – о сьомій годині вечера вилітаємо», — говорить і йде в душ. А я стою посеред кімнати і вперше не знаю , що робити.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍