Читати книгу - "(не) згоріти вщент, Мелорі Бронд"

Глава 3

Три роки тому.

— Віталіна, ну тебе ще довго чекати? Скільки можна там копатися. Ми йдемо до супермаркету, а не до клубу. Поквапся, нам ще речі розпакувати потрібно і таксі чекає.

— Іду, іду чого бурчиш? Обов'язково потрібно бути такою занудою. Може я хочу бути гарною. А речі ще встигнемо розібрати, ми ж тільки вчора переїхали. А до навчання, ще два тижні. Ну все я готова, можемо іти.

 Останній місяць літа видався досить жарким. Спека була неймовірна. Дихати було дуже важко. Більшість молоді сиділа у кафешках і попивали прохолодні напої.

— Мел, а давай ми підемо на морозиво, а пізніше зробимо закупи. Ну, ти ж не відмовиш своїй єдиній сестричці?

— А давай. Така спека, нам би прохолодні напої не завадили, - ми зайшли в найближче кафе, де було досить людно.

— Віта, ти сідай за вільний столик, а я принесу нам морозиво і два прохолодні коктейлі, - я підійшла до барної стійки, - мені, буть ласка, два фруктових коктейлі і два фісташкових морозива.

— А ти так нічого ципа, фігурка зачьот, на разок два зайде, - зареготав один з гучної компанії біля бару, при цьому боляче ляснувши по моїй сідниці.

— Відвали. Іди куди йшов.

— О, так ми з зубками, мені такі подобаються. Зазвичай, такі ціпочки гарячі штучки, роблять відпадний мінет і люблять гарний трах.

— А не боїшся зубки поламати? - Вся компанія дружно зареготала.

— Мала, мене ще ніхто так не динамив, -  нависаючи на ді мною, сердито проричав він, - і тобі не раджу.

— Тоді я буду перша, - він боляче потягнув мою руку на себе.

— В тебе проблеми з слухом? Я сказав ще ніхто мені не казав ні. Що з цього ти не зрозуміла?

— Дімон, ну ти чого? - Втрутившись сказав блакитноокий брюнет, - Охолонь. Відпусти дівчину. Ми не за цим прийшли.

— А тобі чого, Алексе, чи ти і сам не проти би разок трахнути її. Ти кажи, не соромся, я не жадний можемо і в двох, якщо що, - відпустивши мою руку проричав він.

— Я сказав охолонь.

— Я тебе запам'ятав ціпичка, - він глянув гнівно на мене, - ми ще зустрінемося ось побачиш, - я швидко взяла замовлення і поспішила до Віти.

— Мел, ти чого так довго? Я подумала тобі буде потрібна допомога.

— Та так один блазень причепився.

— А той другий так нічого, справжній красунчик, - проказала сестра.

 Попиваючи коктейль, я нишком розглядала хлопця. Високий, накачаний брюнет, з короткою стрижкою. Обличчя злегка видовжене трикутної форми, пугкі губи, до яких так і хочеться доторкнутися. Очі кольору небесної блакиті, які затягують у свій вир з першого погляду.

Одягнений в білі фірмові шорти з футболкою, на зап'ястку красувався дорогий годинник. На вигляд років так двадцять п’ять можливо трохи менше. Вся їхня компанія складалася з багатих мажориків. Які єдине, що вміють це смітити грошима своїх батьків.

Хлопець теж часу не гаяв, не соромлячись відкрито розглядав мене. Наші погляди зустрілися і на мить здалося, що тут тільки ми вдвох. Моє тіло миттю вкрилося мурашками незважаючи на неймовірну спеку.

— Мел, ти мене чуєш? Ходімо вже, а то ви один в одному дірку пропалете. Досить витріщатися на красунчика, - виходячи з кафе я востаннє глянула на нього.

 Ми досить швидко закупили на тиждень продуктів. Поїхали на таксі додому. Здається ніби вчора це все робила мама з вітчимом. А ми, з сестрою, тільки інколи допомагали з приготуванням їжі.

І ось, майже рік, як загинула в автокатастрофі, мама з батьком Віталіни. І всю турботу за шістнадцятирічну сестру я взяла на себе, паралельно отримавши диплом викладача англійської мови.

Завдяки збереженням батьків, Віталіна вступила в  один з найкращих вузів України, на юрфак, після закінчення школи. А я, вперше спробою себе в ролі викладачки англійської мови на філологічному факультеті. Вільне місце мені запропонував Роман Вікторович, армійський друг мого вітчима.

 Доїхали досить швидко до будинку. Піднялися до квартири, яку ми з сестрою орендували тимчасово. Двокімнатна квартира в класичному стилі з невеличкою кухнею. Для нас двох місця вдосталь.

За щоденними клопотами з переїздом я не помітила, як пройшло кілька днів.

— Мел, ми вже декілька днів як приїхали, а так толком з тобою нікуди не виходили. Сьогодні обіцяють прем'єру нового фільму в кінотеатрах. Давай підемо, я вже квитки нам придбала.

— Якщо фільм цікавий, то я не проти.

— Анонс бомбезний, кажуть буде аншлаг.

 Я одягла легкий сарафан з балетками, волосся випрямила. Зробила ніжний макіяж.

— Віто, я вже готова ти ще довго?

— Ні, тільки сукню одягну.

 В кінотеатрі виявилось справді людно. Було враження, що сьогодні всі вирішили потрапити на прем'єру фільму.

— Я візьму нам щось смачненьке. Ти зі мною Віта?

— Ні. Я буду тебе чекати в залі.

 Повертаючи до зали з колою і попкорном, мене хтось сильно штовхнув в спину. Від несподіванки я налетіла на спину хлопця, виливши на нього стакан коли.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍