Читати книгу - "Брехня з присмаком правди. Книга друга, Єва Басіста"

7

Він йшов. Маланюк мене впізнав. Моє серце колотилося, як дурне. Невже знову почне вблагати його пробачити? Чи просто хоче підійти до мене та запитати, як у мене справи? Однак у будь-якому випадку я не хочу з ним говорити.

- Не засумувала, - зненацька взяв мене за руку Ральф.

Я повернула свою голову. Лауда та Ігор стояли біля мене, але до нас йшла загроза - Євгеній. Мені хотілося зникнути, але він був уже поряд.

- Добрий вечір, - привітався сіроокий німецькою мовою. Його погляд швидко ковзнув по мені, а потім впав на Ігоря та Ральфа.

- Це добре, що ми вас зустріли, - звернувся до нього Ігор також німецькою. - Бо вже втратили надію тут вас зустріти.

- На щастя, я тут, - усміхнувся Маланюк, знову кинувши на мене позирк.

- Це Ральф Лауда та його дружина Ліна, - сказав він, показуючи на нас.

- Євгеній Маланюк, - промовив він, протягаючи руку моєму чоловікові.

- Дуже приємно познайомитися, - відказав рудий.

- І мені також, - сказала я.

Євгеній ледь помітно усміхнувся, але, на щастя, він не став викривати мене. Він удавав, що вперше бачить Ліну Лауду, але глибоко в очах я зріла, що цей чоловік впізнав мене та багато чого хоче сказати…

Що відчувала я? Важко висловити. Все було змішано. Найяскравіше моє тіло кололи ненависть та образа, але попри все жевріло щось приємне. Те, що я забула, коли зустріла Ральфа. Мені стало соромно. Так не має бути! Я...

Мої очі пильно розглядали Євгенія. Час трішки вдарив по ньому. На обличчі стало більше зморшок, а ті, що були стали глибшими. Серед русявої шевелюри проглядалися сиві волоски.

Невже в його очах я так само постаріла? Надіюся, що ні. Окрім обличчя кидала свій погляд на його руки. Він не був одружений. Ця думка чогось мене підбадьорила, але стоп! Ні! Я не маю права думати про таке! Поряд зі мною стоїть Ральф!

- Ліно, все добре? - сказав до мене Лауда.

- Що? - покинула я свої думки та повернулася до реальності. Ми стояли вже одні. Біля нас не було Маланюка та Ігоря.

- Ти себе добре почуваєш? - питав він. - Ти якась бліда та стоїш, мов мумія.

Я намагалася знайти у голові якусь відповідь, але не могла.

- Значить не дуже, - обійняв мене Ральф. - Поїдемо додому?

- Але ми тільки прийшли, - заперечила я.

- Якщо вірити Ігорю, то найважливішого партнера ми вже маємо в кишені. Тепер з понеділка треба буде ще раз зустрітися та підписати договір...

- Гаразд, - погодилася я.

Всю дорогу додому мозок думав про Маланюка. Він до найдрібніших деталей згадував погляд мого колишнього шефа, який я колись ловила на собі. Від цього в голові проносилися спогади. Досі пам'ятала всі наші дуже короткі, але пристрасні ночі. Ніколи не забуду, як він прийшов п'яний до мене та ходив по квартирі голим... Також до кінця життя буду зберігати в голові, як ми кохалися в автомобілі посеред лісу та інші інтимні моменти. Втім тоді це все була гра.

- З тобою щось не так, - сказав Ральф, коли ми зайшли до квартири. - Поділися зі мною своїми думками.

Я стояла перед ним. Розповісти? Ні! Це може зіпсувати все, тому я вирішила піти хитрим шляхом. Мої руки мовчки скинули з мого тіла сукню, а потім білизну. Він спостерігав за цим.

- І чого ти чекаєш? - підійшла до нього. - Сьогодні я виконаю будь-яку твою забаганку...

- Та невже? - обійняв він мене та забувся про своє запитання.

Секс пішов Ральфу на користь, а я перед очима бачила Євгенія. Він постійно мені ввижався. На деякі короткі миті здавалося, що він кохається зі мною, що його руки обіймають мене, а вуста цілують шию. Мабуть, я сходила з глузду. Чим більше я хотіла його забути, тим чіткіше замість обличчя Лауди вбачала Євгенія. Ні! Так не має бути! Але підсвідомість керувала. Вона навіть ледь мене не видала. Мій язик хотів назвати ім'я Євгенія, але на половині слова я зупинилася...

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍