Читати книгу - "Той, хто тобі потрібен, Юлія Феліз"

— Вгадайте, хто прийшов?

Мої руки дрібно тремтять, і я даю собі обіцянку взяти нарешті приклад з подруги і почати все планувати наперед. Тепер мені доведеться зізнатися родичам, чого я приховувала, що Марк — мій хлопець.

— Ми вже ідемо дивитися, — проспівує тітка, дивлячись на мене с посмішкою, — якщо це хлопець Соломії, я хочу побачити його першою.

Я перша вибігаю з кухні, щоб проінструктувати Марка, щоб він не облажався. Я знаю, що дам йому зайвий привід глузувати з мене, і відчуваю, що три години в авто до нашої стоянки в горах будуть найважчими  у цьому місяці.

На подвір’ї метушаться Василина з Марійкою. Вони вантажать наплічники в багажник, перевіряють спорядження. Марк хапає мій новенький похідний рюкзак з купи речей і несе його до машини. Я здивовано зупиняюся. Звідки він знає, що синій — мій? У Василини такий самий, але зелений. Вона купувала обидва, коли їздила на базар в Тернопіль.

Я на хвильку зупиняюся, щоб помилуватися його біцепсами. Він такий гарний і сильний. Бере відразу кілька наплічників і, весело перемовляючись з Миколою, складає у багажник.  Я збігаю по сходах, щоб встигнути з ним поговорити, поки до нього не дістався батько. 

— Привіт, красуне!

Теплий тон Марка і приязна посмішка змушує мене забути, яка я на нього сердита. Він нахиляється, щоб поцілувати мене в щоку, і мені стає ніяково. Тато, мама, тітка і сестри вийшли на ганок і не зводять з нас очей. Я повертаюся до них і намагаюся приборкати тремтіння в голосі.

— Ну, представляти Марка вам немає потреби. Ви чудово його знаєте, — кажу я, сподіваючись, що виглядає впевнено, — Марк—мій хлопець.

Марк обіймає мене за талію, а я намагаюся скинути його руку і шиплю йому на вухо:

— Поводься чемно, якщо не хочеш уникнути серйозної розмови з моїм батьком.

Він зухвало посміхається, але випускає мене з обіймів і підходить до моїх родичів, щоб привітатися. Я оглухла від гулу власного серця, тож не чую, що він каже моїм батькам. Тітка щось щебече, сестри дурнувати хихотять, а Марк з чарівною посмішкою відповідає на численні запитання, які сипляться на нього. 

— Моя мила, — гукає тітка, я так рада, що ви з Марком разом. Він був таким милим хлопчиком, а тепер став справжнім красунчиком.

Моє обличчя палає, коли я бачу, як мама й тітка по черзі обіймають Марка. Вони геть не здивувалися, шо я представила його, як свого хлопця. Коли Марко потискає руку батькові, до мене підкрадається Наталка.

— Ти вкрала славу у нареченої. Тепер всі обговорюватимуть вас із Марком, каже вона. Чому ти приховувала це від нас? Всі ж знають, що ви подобаєтеся один одному. 

— Що? — спалахую я, — нічого подібного! Це сталося так…

О, дідько. Вони ж питатимуть, як ми почали зустрічатися. Таня з Кирилом добре підготувались до подібних запитань. Їхня історія була такою переконливою, що навіть ми з Марком, люди, які знають їх як облуплених, не відразу здогадалися, що вони кілька тижнів водили нас за ніс. Чому я ще нічого не придумала?

Чую хрипкий сміх поруч із собою. Від цього звуку по спині повзуть мурашки. Мене дратує ефект, який на мене справляє Марк. Відчуваю його гаряче дихання біля вуха.

— Мені подобається дивитися, як ти сердишся. Твої груди так сексуально здіймаються, а очі блищать. Ту дуже мила в такі моменти. 

Каже такі жахливі речі і відходить, наче й не було нічого. Я розпалююся ще дужче, гадаючи, що означають його слова. Він назвав мене милою, хоча раніше смикав за коси та глузував з веснянок. Сподіваюся, ніхто не чув його слів.

 Марійка з Наталкою винесли сумку з харчами і передали її Марку.

— Марко, — протяжно каже Наталя, — Соля приховувала від усіх, що ви разом. Може, розкажеш, як так сталося.

— А ти все-така ж допитлива, Тусю, — Марк поставив сумку в салон і став біля мене, поклавши руку мені на талію.

— Облиш! Не називай мене так. Мені вже не п’ятнадцять років.

Він відмахується від неї і притискає мене ближче.

— Ми святкували закінчення семестру на пляжі. Був такий романтичний вечір. Зорі, велике багаття, плюскіт ріки. І Соля така гарна у світлі полум’я, що я не встояв і поцілував її. Вона замість дати мені ляпаса поцілувавла у відповідь. Відтоді ми разом.

Я скептично скривила губи. Це була історія схожа на ту, що сталася у Тані з Кирилом минулого року. 

— Я рада, що ти знайшов ключик до серця нашої Соломії. Ласкаво просимо в родину. 

— Звучить так, наче ми збираємося одружитися, — бурмочу я.

Марк притискає мене до своїх міцних грудей, і я тону в свіжому морському ароматі його парфумів.

Підводжу на нього очі. Мої карі навпроти його блакитних. Хто перший не витримає і відведе погляд? Я не можу припинити дивитися на нього. Він наче гіпнотизує мене. Він такий гарний. В душі з’являється невідомий раніше трепет. Ох, це будуть пекельні вихідні. Краще б я їхала сама і слухала нотації родичів, ніж терпіти цю муку.