Читати книгу - "Учитель"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
— Так усі ми й вважаємо; хто ж ви, як не бідний клерк? Ви працюєте на містера Крімсворта, і він платить вам заробітну плату — жалюгідну платню.
Я мовчав. Тепер слова Гансдена межували із зухвалістю, проте його манера висловлюватись аж ніяк не ображала мене — вона лише розпалювала мою цікавість; я хотів, аби він продовжував, що він і зробив трохи згодом.
— Світ влаштований безглуздо, — протягнув він.
— Чому ж, містере Гансдене?
— Я знав, що ви це запитаєте; ви й самі є яскравим прикладом тієї безглуздості, про яку говорю.
Мені хотілося, щоб він пояснив свої слова з власної волі, без будь-якого мого спонукання, тому я продовжував мовчати.
— Чи справді ви хочете стати торгівцем? — запитав він.
— То було моїм серйозним наміром три місяці тому.
— Хм-м! Тим більш нерозумно — хіба у вас обличчя комерсанта! Хіба ж це лице ділової людини?
— Моє обличчя таке, яким його сотворив Господь, містере Гансдене!
— Господь ніколи не призначав ані вашого обличчя, ні вашої голови для -ширського графства! Скільки ґуль тут можуть набити собі ваші ідеалізм, самооцінка, сумлінність? Утім, якщо вам подобається Бігбен Клоус, залишайтеся; це ваша справа, не моя.
— Можливо, в мене нема вибору.
— Ну, мені до цього байдуже; мені все одно, куди ви підете і що робитимете; я вже трохи охолов — і знову танцюватиму; он там у кутку дивана, поруч з матусею, бачу дуже гарненьку дівчину; думаю, що я вмить відхоплю її як партнерку! А он і Ведді — Сем Ведді накинув на неї оком, чи ж не випереджу я його?
І містер Гансден поспішив геть. Я спостерігав за ним крізь відчинені розсувні двері; він зумів таки випередити Ведді, отримати руку гарненької дівчини і тріумфально повести її до танцю. Це була висока, прекрасно збудована, з чудовими формами та модно одягнена молода жінка, яка чимось нагадувала місіс Едвард Крімсворт; Гансден з натхненням кружляв її у вальсі й увесь вечір не відходив від неї; з її збудженого обличчя і задоволеного вигляду я зрозумів, що йому вдалося справити належне враження. Матуся (повна дама в тюрбані, — місіс Лептон) також була цілком задоволена; пророчі видіння вже, певно, мелькали в її голові. Гансдени належали до старовинного роду, і хоч як би зневажливо не ставилися Йорки (а саме до них належав мій недавній співрозмовник) до переваг, отриманих від народження, глибоко в душі Гансден знав та цілком усвідомлював вигоду старовинного, якщо й не дуже знатного походження в такому швидко зростаючому місті, як N., про жителів котрого навіть подейкували, що тут хіба один з тисячі знає свого діда. Більше того, Гансдени, колись багаті, ще й досі були заможними, й ходили чутки, що завдяки чесним заняттям Гансдена комерцією Йоркам поступово вдалося повернути колишнє процвітання своєму частково збіднілому роду. Знаючи ці обставини, місіс Лептон могла дозволити своєму широкому обличчю розпливатися в посмішці задоволення, коли спостерігала, як спадкоємець Гансден-Вуд старанно залицяється до милої її серцю Сари Марти.
Оскільки мої міркування щодо цього предмета були неупередженішими, а тому й точнішими, невдовзі я побачив, що матримоніальні сподівання були передчасні, бо джентльмен набагато більше дбав про те, щоб справити приємне враження, ніж щоб завоювати прихильність. Не знаю, що саме в містерові Гансдені (я спостерігав за ним, бо робити мені було нічого) час від часу справляло враження, ніби він іноземець. Будова тіла та риси обличчя в нього були цілком англійськими, однак і в них вбачалося щось галльське; втім, він не мав англійської сором’язливості; якимось чином опанував мистецтво невимушеності й не дозволяв боязкості ставати між ним та його задоволенням чи насолодою. Витонченим він не був, але й вульгарним його не назвеш; не скидався на дивака чи ексцентрика — однак і не нагадував жодного з моїх знайомих. Його поведінка в цілому свідчила про повне задоволення собою, але інколи якась невловима тінь набігала на його обличчя, і це було схоже на раптові й гострі сумніви в собі, а його дії та слова були енергійним виявом невдоволення життям або становищем у суспільстві, видами на майбутнє або своїми здобутками — не знаю, чим саме, — можливо, це був просто викид жовчі.
Глава IV
Жодній людині не приємно визнавати, що вона помилилася при виборі професії, і кожен достойний чоловік ладен довго гребти проти вітру й течії, перш ніж сказати собі: «Я програв!» — і аж тоді пасивно поплисти за течією до берега. З першого ж тижня перебування в N. я зрозумів, що мене дратує моє заняття. Робота вже сама собою — копіювання і переклад ділових листів — була нудною та втомливою; але якби ж то було все, я би зміг з нею змиритися, бо не належу до нетерплячих натур: охоплений подвійним бажанням заробити на життя і виправдати у власних очах та очах інших свою рішучість зайнятись торгівлею, я б мовчки стерпів деградацію власних розумових здібностей і навіть подумки не сказав би, що прагну свободи; я б якось умовив своє бідне серце, що страждало від кіптяви, монотонності та безрадісної суєти Біґбен Клоус, а натомість палко прагло вільності та свіжості. У своїй спальні, в помешканні місіс Кінґз, я встановив би образ Обов’язку та божка Стійкості, й обидва вони слугували б мені домашніми ідолами, з якими моя люба і дорога серцю Уява, ніжна й могутня, ніколи не змогла б позмагатися — ні своєю м’якістю, ні силою. Але це ще було не все: неприязнь, що виникла між мною і моїм роботодавцем, дедалі глибше пускала коріння та отруювала мені кожен день, затуляючи собою найменший проблиск сонця й затьмарюючи життя; я почувався рослиною, що росте у волозі та темряві між покритими слизом стінами колодязя.
Антипатія — ось єдине слово, яким можна передати почуття Едварда Крімсворта до мене — почуття значною мірою мимовільне, викликане будь-чим: моїм найменшим порухом, поглядом чи словом. Його дратував мій південний акцент; освіченість, що проступала в мові; а мої пунктуальність, старанність і точність лише додавали неприязні та породжували в ньому гірке почуття заздрощів: він боявся, що одного дня я стану також успішним комерсантом. Якби я в чомусь поступався йому, він би не так мене ненавидів; але я знав усе відоме йому, і, що було ще гірше, — тримав під замком мовчання свої інтелектуальні скарби, йому недоступні. Якби Крімсворту вдалося хоч раз поставити мене в смішне чи принизливе
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Учитель», після закриття браузера.