Читати книгу - "Ти станеш моєю, Zhelizna"

Розділ 5 (Ярослава/Герман)

Чи я себе так сильно накрутила після першої пари, чи просто не очікувала від Германа такої свідомості, але всі мої страхи не виправдалися. Я була впевненою, що хлопець не даватиме мені проходу в університеті своєю увагою. Та цього не трапилося. Ні через тиждень, ні через два. 

На парах мене уважно слухати та дивували знаннями, після них мені просто бажали гарного дня. Герман більше не порушував мого особистого простору і тільки дарував ніжні посмішки. Десь всередині мені аж полегшало. Я почала відчувати, що ніяковість помалу відходить на інший план, а її місце знову займають теплі почуття до хлопця, якого так давно знаю. 

Напевно, через те, що Герман вирішив прислухатися до моїх слів, я погодилась прийти на святкування річниці весілля його батьків, з якими раніше близько товаришувала. 

Ми з Альбертом та Жанною знайомі понад десять років. Спочатку я працювала молодшим юристом в їхньому адвокатському об'єднанні, далі доросла до помічника адвоката. Робочі стосунки плавно перейшли у дружні й остаточно зміцніли, коли Альберт познайомив мене зі своїм компаньйоном Даном, який пізніше став моїм чоловіком. 

Останній раз ми бачилися рік тому, коли я дізналася про зраду Дана. Я поїхала до столиці, щоб хоч трохи оговтатися від потрясіння. Жанну ж я попросила не розповідати Герману про мій візит, щоб запобігти зустрічі. Я була настільки морально виснажена, що не хотіла нічого, особливо, бачити очі сповнені образи та розчарування. 

Зараз же я збираюся, щоб привітати давніх друзів зі срібним весіллям. Це прекрасна цифра, якій я навіть трохи заздрю. Ми з Даном подолали разом тільки сім років подружнього життя, перш ніж я дізналася про ножа в спину. Навіть через рік я відчуваю, що рана до кінця не затягнулася. Здається, що ця зрада переслідуватиме мене до кінця життя. Та й відчуття недовіри тепер мій вічний супутник. 

Можна було б заглибитися у рефлексію, але я вчасно себе зупиняю.  Сьогодні у мене є гарна можливість трохи відпочити та провести вечір в компанії прекрасних людей. 

Я натягую посмішку на обличчя і стаю перед дзеркалом, щоб зробити легкий макіяж. Ніхто не має бачити ні мою втому, ні мою печаль. Я сильна, я нікому не буду псувати настрій. 

***

У залі ресторану зібралися практично всі гості, але я все одно нетерпляче дивлюся на вхідні двері. Мені байдуже на тих хто є, бо я очікую тільки одну людину. Саме заради неї я виряджався пів вечора і зараз нетерпляче поправляю лацкани піджака. 

Повернення Яри у моє життя, змусило мене відчути сильний заряд емоцій та адреналіну. Почуття, які за п’ять років трохи заспокоїлися, зараз ніби Фенікс відродилися з попелу. Я знову отримав ціль, заради якої хотілося працювати та йти уперед. 

Щоправда, це потрібно було робити обережно. Я не хотів відштовхнути Яру своєю нетерплячістю. Одного разу мені вже вистачило. Тепер я підходив до справи з головою і розумінням, що легко не буде. Якщо я хочу завоювати цю жінку, то мушу себе стримувати.

В університеті я дозволяв собі тільки палкі погляди та рідкі посмішки. Більшість часу я приділяв предмету, який викладала Яра. Мені хотілося бути найкращим у групі, щоб вона не була розчарованою мною. Саме з такою думкою я готувався до кожної пари. 

— Кого ти там виглядаєш? — Аліса підійшла до мене зі спини й спробувала обійняти, але я відразу відсторонився. 

— Гостей, — сухо відповів я. 

— Так усі вже тут і частуються фуршетом. Один ти стоїш в стороні.

Дівчина обходить мене, щоб затулити собою двері. Я опускаю погляд і незадоволено дивлюся на неї. Зараз я не відчуваю нічого, окрім роздратування, що мені важко вдається приховати. 

— Германе, що з тобою коїться останні тижні? Ти якийсь сам не свій. 

— Що ти маєш на увазі? 

— Спочатку ти просто літав у хмарах і я не приділяла цьому уваги. Але зараз я відчуваю якийсь холод. Ти ображений на мене за щось?

Дівчина справді виглядала занепокоєною і десь в глибині душі мені стало соромно, що я змушую її відчувати подібну емоцію. Проте, сказати правду я поки був не готовий. 

Ми з Алісою колишні однокласники. Разом товаришували у школі, разом вирішили вступити на юридичний факультет. Я мав багато друзів, але ніхто мені не був таким близьким, як ця дівчина. Фактично, вона єдина, кому я довіряв. І, напевно, з цього все і пішло не в те річище. 

Минуло два роки з початку наших відносин. Я не шкодую, що вони зав’язалися. Навпаки, Аліса відіграла велику роль у моєму житті, за що я їй неймовірно вдячний. Але… Скільки б ми не були разом, що б не доводилося пережити, незмінним залишається тільки одне. Як би я не намагався, але покохати Алісу так і не зміг. 

І вона про це знає. На кожне: “Я так сильно тебе люблю”, – я тільки цілую її у маківку і мовчу. Мені надзвичайно соромно за це, але нічого з собою я не можу вдіяти. Все моє нутро кричить, що я займаюся самообманом і ці відносини не принесуть мені щастя. Аліса не моя жінка, вона не та, заради якої хоче битися моє серце. 

— Ні, я не ображаюся. Просто… у мене зараз трохи безлад в голові, який я намагаюся привести до ладу, — це справді так. Поява Яри все перевернула догори дриґом. 

— Можливо, ти поділишся зі мною тим, що тебе турбує? 

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍