Читати книгу - "Моя не маленька слабкість, Талі Верне"

        Що я зробила, коли переїхала від свого тата? Правильно, я склала іспит на отримання водійського посвідчення і купила собі байк, звісно потім батько сказав мені, що я ідіотка і, що коли я розіб’юсь, то він мене про це попереджав. Плювати я, звісно, хотіла на його попередження, тому зараз я стою перед своїм двухсот п’ятдесяти кубовим красунчиком, матового чорного кольору з червоною глянцевою смужкою. Мені хотілося зробити все, що раніше було величезним табу, і я це роблю.

        Доїхавши до лікарні, я знову відчула себе живою і здатною функціонувати. Одягнувши халат, я пішла в ординаторську, де ми зберігали всі історії хвороб, і де власне було моє робоче місце. Сьогодні мала бути спокійна ніч, якщо раптом не буде якогось екстреного випадку.

         Мені хотілося кави, але нудота все ще була моїм вірним супутником, тому я не ризикнула. Голова після того, що я випила у містера шафи чарівним чином перестала боліти, тільки легкі запаморочення все ще нагадували про своє існування. Я так і не згадала, чому була саме в тому клубі, і яка причина того, що я стільки випила. Перед чергуванням я ніколи не п’ю, а отже цьому всьому мала бути вагома причина. Мої роздуми перервав колега, який сьогодні теж чергує зі мною в ніч, лікар років сорока – Мелешко Олександр Михайлович.

        - Щось ви, Руслано Валеріївно, не дуже добре виглядаєте. З вами все гаразд? – Я не надто приховувала свій спосіб відпочинку від колег, але я вміла себе приводити в норму після них, але сьогодні мені було не до цього.

        - Голова трішки болить і нудить, мабуть, чимось отруїлась, - відмахнулась я.

        - Як так, ви ж лікар. – Нагадав мені колега, наче я колись могла про це забути.

        - Хіба лікарі не хворіють?

        - Перепрошую, трішки не подумав. Ну, в будь-якому випадку, одужуйте. – Мовив він і сів за свій комп’ютер, мабуть, як завжди грати в косинку.

        Я вирішила переглянути історії, що змінилося в призначеннях пацієнтів, і який взагалі сьогодні був фронт роботи у мене. Зрозумівши, що все так, як і було вчора вранці, я зайшла в браузер. Мені було цікаво, який він – Данило Бернет.

        Всі пабліки кричали про те, що Данило Бернет – найкращий і найвпливовіший бізнесмен країни. Власник десятка нічних клубів, декількох ресторанів і корпорації «Bernett&Partners». Далі мова йшла про те, що його батько загинув за доволі дивних обставин, але справ так і не розкрили. Про нього, як про особистість – нічого. Вся інформація була дуже сильно відфільтрована і прихована. Нижче мені видало декілька фото, на яких був Данило – красивий високий чоловік, із чіткими гострими рисами обличчя, густі нахмурені брови, рівний трохи роздутий ніс, і його очі. Ті самі очі, кольору грозового неба, що дивилися мені прямо в душу. Я пригадала наш поцілунок, такий несподіваний, але дуже пристрасний. Мені знову захотілося опинитися на тій кухні, в його руках.

        Телефон на столі почав раптово дзвонити, це із приймального. Знову когось терміново привезли. Я взяла слухавку і почула стурбований голос медсестри.

        - Доброго вечора, з приймального турбують, потрібна Руслана Валеріївна.

        - Це я, щось трапилось? – Стало одразу дивно, чому саме я.

        - Вас шукають терміново, ви прийдете до нас чи відправляти в дитяче?

        - Хто? Які симптоми?

        - Просили консультацію з вами очно, все розкажуть тільки при зустрічі.

        - Добре, за дві хвилини буду. – І я відключилась.

        Звісно, буває по-різному, інколи пацієнти йдуть до нас, інколи ми до них. Але зазвичай, ми вже знаємо вік і симптоми хворого. А тут я йшла в невідомість, дуже дивно. Проте, я лікар і не маю права відмовити хворому в консультації. В роздумах я прийшла в приймальне відділення і побачила не дитину, а здорового чоловіка, десь з два метри ростом, який прямо зараз спостерігав за мною з цікавістю і захопленням. Ніби він отримав іграшку в магазині, про яку так довго мріяв.

        - Ну от і зустрілися, рисеня. – Мені хотілося вдарити його, але ще більше закінчити те, що ми почали. Мене розривало від цієї невизначеності.