Читати книгу - "Скрипка «Спіріт Лейку», Клер Бержерон"

Добре усвідомлюючи, якої жертви вимагав від доньки, й той біль, який завдавав їй, Антон лишався переконаним, що для них так буде краще.

— Олено, — мовив лагідно, — ти тепер жінка і маєш чинити відповідно. Я розраховую на тебе, що ти приглянеш за Віталієм, доки мене не буде. Адже він ще малий!

Він поклав на стіл шкіряний портфель і, стишивши голос, звернувся до неї, а ще до Віталія й Олега.

— У цьому портфелі достатньо грошей, щоб ви могли жити рік, а то й довше, якщо будете економними. Там є фунти стерлінгів, а ще облігація на пред’явника, яку зможете обміняти в будь-якому канадському банку.

— А якщо вас не буде через рік? — запитав Віталій зі стурбованим виглядом. — У нас не буде грошей, і ми помремо з голоду.

Таке зауваження викликало пожвавлення.

— Ні, звичайно, — відповів батько, обіймаючи сина за плечі. — Не бійтеся, за кілька місяців я буду з вами. Ми вже майже уклали угоду з моїм покупцем із Соледара.

Назавтра на борту пришвартованого корабля, який мав доставити його дітей до Америки, в Антона було важко на душі. Проте він був переконаний, що його рішення правильне.

— Тату, — зробила останню спробу Олена, — я боюся більше ніколи не побачити своєї країни. Так, є загроза війни, але ж Галичина — вона наша. Ми з Віталієм виросли в Калуші. Для нас немає нічого кращого у всьому світі. Благаю, ти ще можеш змінити свою думку! Ми хочемо лишитися з тобою.

Стоячи біля великого ілюмінатора в каюті дітей, Антон заплющив очі й глибоко вдихнув. Він мав приборкати гупання свого серця. Доклавши надзвичайних зусиль, щоб опанувати емоції, він підійшов до одного з ліжок.

— Ходіть сюди, у мене для вас сюрприз.

Він відкрив свою теку зі шкіри. Перспектива отримати подарунок освітила обличчя Віталія.

— Ось!

Він простягнув їм гарно оздоблену дерев’яну рамку, в ній було фото, на якому був він із дружиною Дарією, коли вони їздили у весільну подорож до Венеції. Олена взяла її тремтячими руками, підійшов Віталій і обидва зажурено дивилися на щасливі обличчя батьків.

— Після смерті вашої матері це фото було зі мною скрізь, куди б я не їхав. Завдяки оцій цінній речі ми з мамою будемо завжди з вами за будь-яких обставин. Тепер ваша черга нею опікуватися.

Дівчина притиснула рамку до грудей.

— Я зможу просити вас про все, що захочу? — запитав Віталій.

— Так, — відповів Антон. — Ба більше, якщо ти справді в те віриш і слухаєш своє серце, ми виконаємо твої бажання.

Олена підняла фото й висловила перше побажання.

— Бажаю, щоб тато якнайшвидше приєднався до нас у Канаді.

— Твоє перше бажання буде виконано, — запевнив її Антон.

— Я виглядатиму тебе щодня, — пообіцяв Віталій.

— На той випадок, якщо ми загубимось і втратимо зв’язок, — додав батько, — ось адреса мого нотаря в Лондоні. Його офіс буде нашим місцем зустрічі, допоки ми знову не будемо разом.

Він подивився на Олега, щоб упевнитися, що той усе зрозумів. Учитель ствердно кивнув.

Пролунало оголошення про відплиття; відвідувачі мали покинути корабель. Антон обійняв дітей і востаннє поцілував їх.

— Ми незабаром зустрінемося, обіцяю. Олено, приглядай за братом, а ти, Віталію, з цієї миті, ти маєш бути справжнім маленьким чоловіком.

Він змушений був відірватися від дітей, проковтнути схлипування й зійти на берег.

Дощ над Саутгемптоном посилювався. Спершись на перила, Олена з Віталієм прощалися, махаючи руками, а їхні сльози губилися серед крапель, що падали з похмурого неба. Олег підійшов до них і поклав руки їм на плечі. Цей дружній жест зменшив Антонову тугу. Незважаючи ні на що, незважаючи на небезпеку, від якої він намагався їх уберегти, він не міг заборонити собі відчувати глибокий смуток.

Незважаючи на грім і блискавки, він досить довго стояв на причалі, допоки міг бачити лайнер, який у своїх металічних нетрях ніс ці дві душі, за які він, не сумніваючись, віддав би своє життя. Коли корабель став маленькою точкою на горизонті, він пішов під зливою, прохаючи Небо берегти дітей. Відчуття, наче Дарія спиралася на його руку й підтримувала його рішення, принесло полегшення. Та Антон знав, що кошмари переслідуватимуть його вдень і вночі, аж доки він, своєю чергою, не зійде на борт лайнера, який відбуватиме до Канади.

* * *

Олена з Віталієм уважно дивилися на краєвиди, що пропливали перед їхніми очима. Прибуття до Галіфакса 18 липня стало для них початком справжніх здивувань. Архітектура будинків з їхніми кольорами й гостроверхими дахами сильно відрізнялися від того, що вони бачили у Європі! Та найбільше здивування викликав одяг — без вишивок він здавався їм тьмяним, а хустки, які носили українські жінки, замінили на капелюшки. Це відкриття відвертало їх від їхніх страхів.

Пасажири, які під час плавання жили на нижніх палубах, мали проходити санітарний контроль, перш ніж перетнути канадський кордон, в той час, як ті, хто мандрував першим класом, мали тільки показати чинний паспорт і повідомити мету перебування в Канаді.

— Ми приїхали з візитом до друзів у Монреалі, — пояснив Олег прекрасною англійською.

Чоловік волів промовчати про їхнє бажання іммігрувати, вважаючи за краще зробити це тоді, коли до них приєднається Антон.

— Це ваші діти? — спитав митник, вказуючи на Олену й Віталія, які трималися за руки, й були явно схвильованими.

— Я — їхній опікун, — заявив учитель, простягаючи документ, що дав Антон і яким визначалася його роль.

— Я бачу, ви українці. Я здивований, що ви так добре говорите англійською. А ви, — продовжив він, звертаючись до Олени й Віталія, — ви теж володієте нашою мовою?

— Ми говоримо також і французькою, — відповіла сором’язливо Олена мовою Мольєра.

Митник задумливо дивився на неї. Вказуючи на футляр, який вона притискала до грудей, він запитав:

— Ви граєте на цьому інструменті? Можна глянути?

Олена зробила крок назад. Вона не любила, коли хтось торкався до її цінної скрипки. Та Олег зробив знак, що вона має підкоритися. Вона надзвичайно обережно поклала футляр перед офіцером.

— Ця скрипка не має ціни для мене.

Чоловік відкрив валізку й дістав із неї інструмент, який крутив на всі боки, на щастя, обережно.

— Маєте рацію, — погодився він, — ваша скрипка прекрасна! Я великий прихильник музики. За інших обставин я попросив би вас заграти.

Він приязно повернув її власниці.

— Ласкаво прошу до Канади, — додав він. — Бажаю вам гарного перебування.

Перш ніж полишити морський вокзал,