Читати книгу - "Я сам поховаю своїх мертвих"

її на коліна. Дівчина згорнулася калачиком, обвила руками його шию і притулила своє обличчя до його. — Віриш чи ні, але хоча Гарі й організував більшість зустрічей і працював, як віл, та сам поєдинок був йому нецікавий. Хлопець такий же вразливий, як і ти.

— Думаю, бокс — це жахливий вид спорту, — скривившись, відповіла вона. — Я не осуджую Гарі за його небажання спостерігати за усім цим.

Погладжуючи вкрите шовком стегно Джулії, Інгліш задивився на вогонь, що облизував дрова.

— Можливо, й так, але там крутяться великі гроші. А твоє шоу як, вдале?

Вона байдуже знизала плечима.

— Ніби так. Людям сподобалось. Хоча я не дуже старалася.

— Може, хочеш відпочити? Наступного місяця я зможу вирватися. Ми поїхали б до Флориди.

— Побачимо...

Він уважно глянув на неї.

— Мені здається, Флорида тобі сподобається, Джуліє...

— Ну, не знаю. Я б не хотіла залишати клуб отак зразу. Краще розкажи мені про поєдинок, Ніку.

— Є дещо інше, про що я маю тобі сказати. Ти пам’ятаєш Роя?

Він відчув, як Джулія напружилася.

— Звичайно. Чому ти запитуєш?

— Цей дурень нині застрелився.

Вона спробувала випрямитись, але Інгліш притягнув її до себе.

— Не вставай, Джуліє.

— Він... він мертвий? — запитала вона, стиснувши його руку.

— Так, мертвий. Це, напевно, єдине, що Рой спромігся зробити як слід.

Вона здригнулася.

— Не говори так, Ніку. Який жах! Коли це сталося?

— Десь о пів на дев’яту. Моріллі зателефонував мені посеред вечірки. Це ж треба мати таке щастя! Зі всіх тих дурнів з відділу розслідування убивств саме він знайшов Роя мертвим. Моріллі навіть натякнув, що зробив мені величезну послугу.

— Він мені не подобається, — сказала Джулія. — У ньому є щось огидне.

— Він просто коп, який полює за легкими грошима. Це все, що його цікавить.

— Але чому Рой?..

— Мене це теж непокоїть... Не проти, якщо я трохи походжу кімнатою? Біля тебе я не можу зосередитись на роздумах, — він піднявся разом з нею, а тоді обережно посадив дівчину у крісло й підійшов до каміна. — Джуліє, чому ти так зблідла?

— Може, через шок? Я не чекала таких новин. Не знаю, чи ти засмутився, Ніку, але якщо так, то мені шкода.

— Я не засмучений, — сказав Інгліш, дістаючи сигару. — Можливо, трохи шокований, але не можу сказати, що дуже цим перейнявся. Рой притягував неприємності відтоді, як народився. Він постійно кудись влипав. Мій старий і він були одне одного варті. Я колись розповідав тобі про свого старого, Джуліє?

Вона заперечно похитала головою і відкинулася назад, втупившись у вогонь та обвивши руками коліна.

— Він був невдахою, як і Рой. Якби мама не пішла працювати, коли ми були дітьми, сім’я померла б із голоду. Бачила б ти, де ми жили, Джуліє. Це була трикімнатна халупа у підвалі багатоквартирного будинку. Взимку стінами збігала вода, а влітку стояв просто нестерпний сморід.

Джулія нахилилася, аби підкинути у вогонь поліно, й Інгліш м’яко торкнувся її шиї.

— Зрештою, це все у минулому, — продовжив він, — але я ніяк не можу зрозуміти, чому Рой застрелився. Моріллі сказав, що брат був на межі банкрутства і намагався виправити це, шантажуючи колишніх клієнтів. Він мав навіть утратити ліцензію наприкінці тижня. Готовий посперечатися, що Рой не застрелився б через такі дрібниці. Не вірю, що він узагалі міг застрелитися через будь-що. Рой був занадто слабодухий для такого. Моріллі вважає, що там стовідсоткове самогубство, але я все одно не вірю.

Джулія глипнула на Інгліша.

— Але, Ніку, якщо поліція так каже, то, напевно, це правда...

— Не знаю, але щось тут не так. Чому він не прийшов до мене, якщо все було настільки погано? Може, я і проганяв його останнім часом, але раніше це Роя не зупиняло: я відфутболював брата десятки разів, але він приходив знову і знову.

— А може, Рой став гордим? — прошепотіла Джулія.

— Гордим? Рой? Люба, ти не знаєш Роя. Він був товстошкірий, наче слон. Міг стерпіти будь-які образи, доки не отримував моїх грошей, — Інгліш, підпаливши сигару, почав повільно колувати кімнатою. — Чому його бізнес так швидко розвалився? Коли Рой вблагав мене купити для нього цю справу, я не полінувався вникнути в неї. Там можна було заробляти. Це — прибутковий бізнес. Рой не міг так швидко завалити його, хіба що навмисне. Я дурень, що взагалі зв’язався з усім цим. Мав би передбачити, що він не здатен до такої роботи. Уявити тільки, Рой — приватний детектив! Ото сміхота... Не треба було давати йому на це гроші...

Джулія не відводила настороженого погляду від Ніка, але він цього не помічав.

— Я попросив Лоїс трохи оглянутись у його офісі, — продовжив Інгліш. — У неї добрий нюх на таємниці. Вона точно з’ясує, що там пішло не так.

— Ти відправив туди Лоїс сьогодні? — різко запитала Джулія.

— Так, хотів, аби вона поглянула, що там і як, перш ніж туди здогадається влізти Коррін.

— Хочеш сказати, що Лоїс там просто зараз?

Спантеличений різкістю її голосу, Інгліш зупинився і глянув на Джулію.

— Так. Із нею Гарі. Вона не заперечує, якщо часом треба попрацювати довше. А чому ти дивуєшся?

— Ну, врешті-решт уже пів на другу. Це не почекало б до завтра?

— Туди могла припертися Коррін, — нахмурився Інгліш — він не любив, коли його рішення обговорювали. — Я хочу знати, куди вляпався Рой.

— Думаю, вона закохана в тебе, — сказала Джулія, розвернувшись, аби опинитись спиною до Ніка.

— Закохана? — здивувався Інгліш. — Хто? Коррін?

— Лоїс. Вона поводиться, мов твоя рабиня. Жодна інша дівчина не змогла б працювати з тобою, Ніку.

Інгліш розсміявся.

— Дурня. Я їй добре плачу. Крім того, це не та дівчина, яка може у когось закохатись.

— Нема дівчини, котра б не хотіла бути закоханою, — тихо мовила Джулія. — Я вважала, що ти проникливіший, Ніку, аби розуміти це.

— Та забудь ти про Лоїс, — нетерпляче кинув Інгліш. — Ми говорили про Роя. Сьогодні я зустрічався з Коррін.

— Ти молодець, що зробив це. А я її ніколи й не бачила. Яка вона, Ніку?

— Блондинка, пухкенька і тупувата, — мовив Інгліш, сідаючи на бильце її крісла. —