Читати книгу - "Кіт без прикрас, Террі Пратчетт"

самовпевнені ми були! Котяча їжа все одно смердить, як наліт на дні басейну, думали ми. Наш справжній кіт і не помітить, якщо ми підмісимо туди чогось зайвого.

Були б ми завбачливіше, ми б знали, що в порівнянні зі справжнім котом і його смаковими пухирцями, будь-яка апаратура, що розпізнає домішки - все одно що людина із запущеною нежиттю. Та кіт кожну сторонню молекулу за милю чує: ми намагалися розбавляти корм з ліками кормом, що підмісили, з банки, причому робили це знову і знову, як в тому французькому експерименті з водою, там вже і ліків-то ніяких не залишилося. Але кіт знав, що вони там.

Потім настає друга стадія: протверезіння. Гаразд, кажете ви, врешті-решт, з точки зору геометрії кіт - те ж саме, що циліндрична посудина з отвором вгорі.

Берете в одну руку пігулку, в іншу - кота.

Гм.

Берете в одну руку пігулку, в іншу - куль із згорнутого в декілька шарів кухонного рушника, з якого стирчить голова розлюченого кота. Третьою рукою розтискаєте котячу пащу, втискуєте в неї пігулку, стискуєте щелепи і четвертою рукою лоскочете кота під підборіддям, щоб він проковтнув пігулку. Нарешті лунає тихий звук, що означає, що пігулка вирушила прямо в котячий шлунок.

Ага, зараз!

Зовсім не прямо і зовсім не в шлунок. У справжніх котів є защічні схрони спеціально для подібних випадків. Справжній кіт після того, як йому дали пігулку, може гарненько пожерти, а потім спокійнісінько виплюнути її зі звуком, який в коміксах зазвичай позначають як "тьфу"!.

Tyт дуже важливо уникнути третьої стадії, коли Людина, Звір і Ліки сплітаються в лютій боротьбі, яка гідна швидше різця скульптора (див. знамениту скульптуру Родена "Людина, що намагається дати котові пігулку"), ніж пера письменника.

До четвертої стадії можна і не переходити. Зазвичай до цього часу вже помітний лікувальний ефект: кіт так і світиться життям. Іноді допомагає розтовкти пігулку, додати трохи води і влити в кота з ложечки. Один наш знайомий котолюб стверджував, що ліки справжньому котові треба давати так: розтерти в порошок (ліки, не кота, хоча до четвертої стадії і така думка здасться вам принадною), змішати з вершковим маслом і намазати котові лапи. Мовляв, природжена охайність змусить кота облизати лапи. Проте в ході детального допиту ця людина зізналася, що сама цей метод ніколи не випробовувала, а вивела його виключно теоретично. Це інженер, і це все пояснює. На нашу думку, тварина, яка вважає за краще померти з голоду або задухи, але не їсти пігулку, вже бруд на лапах-то точно стерпить.

Годування кота

Багато віків ідея про те, щоб надавати корм котам, здавалася таким же маренням, як квадратура кола. Те ж саме стосувалося і годування курей, якщо вже на те пішло. І коти, і птахи прекрасно добували собі харчування самі, вештаючись околицями. Усі турботи про їх утримання зводилися до того, щоб час від часу прибирати за ними і стежити, щоб їх не замучили паразити. Собаки отримували обід, кішки - недоїдки. Якщо пощастить. Як справи йдуть зараз - самі знаєте.

Хазяїн, що намагається нагодувати свого кота, проходить декілька етапів, неминучих, як пори року :

1. Справжній кіт поверне ніс від роззолочених консервів, настійно рекомендованих пані з екрану телевізора.

2. Ви кидаєтесь в протилежну крайність: купуєте в супермаркеті консерви імені цього супермаркету, та ще і ті, що продаються зі знижкою. Що там, в цих банках, ви не знаєте і знати не хочете (з іншого боку, якщо подумати, з чого іноді роблять сосиски і бургери. ні, цього дійсно краще не знати). Кіт пожирає це місиво з вовчим апетитом і потім ще довго вилизує миску, ганяючи її по усій кухні.

3. Надихнувшись, ви при наступному нальоті на супермаркет купуєте дюжину банок цієї смердючої капості.

4. Кіт разок прихильно з'їдає запропоноване, а потім починає повертати ніс. І ви робите висновок, що цей кіт віднині харчуватиметься комахами і жабами.

З власного досвіду спостереження за котячими годуваннями я можу сміливо сказати: успіх чекає того виробника котячих кормів, який здогадається робити консерви з кращих шматків м'яса або риби, недорозмороженої індички, трави, мух, крихт з-під столу, жаб і мишей. Цей корм у котів піде на ура. Принаймні, при першому годуванні.

Можна, звичайно, надати котові можливість добувати собі харчування полюванням. Теоретично ситий кіт здатний проявити себе на полюванні краще, ніж голодний, адже пухкому, округлому котові куди зручніше лежати в засідці, вистежуючи вишукану дичину, яка вимагає терпіння: бабок, жаб, вільшанок, - тоді як голодний буде просто літати як очманілий, набиваючи шлунок рядовими щурами і мишами. Невідомо, хто першим висловив цю точку зору, але не здивуюся, якщо у нього були вуса, лапи і хвіст.

Справжні коти полюють не заради харчування, але з любові до хазяїна. У турботі своїй вони прагнуть заповнити ваші прикрі упущення і привнести до будинку милі дрібниці, такі необхідні для затишку. Обезголовлений труп землерийки завжди допоможе створити домашню атмосферу. Яскравих тонів інтер'єру додадуть потрухи мишей або ще яких-небудь гризунів. Для найбільшого ефекту подібні предмети краще всього помістити в таких місцях, де вони декілька днів пролежать ніким не виявлені і встигнуть зажити власним життям.

У наших друзів був будинок на відшибі і здоровенний косорилий кіт, який кігтем жодного разу не поворушив заради того, щоб кого-небудь піймати, хоча будинок облягали орди щурів. Тоді хазяї завели маленьку білу кішечку. Кожний ранок вона з найцілеспрямованішим виглядом зникала у високій траві. Проте, як не дивно, жодного разу нікого не спіймала. Що ще більш дивно, кіт-старожил раптом полюбив полювати: тепер кожен божий день він то заявлявся в будинок з чимось, що нагадує шматок губчастої гуми в зубах, то демонстрував на ганку реконструкцію битви при Соммі зі щурячих трупів. Ага, вирішили хазяї, ось що робить дух змагання!

Якщо у вас живе справжній кіт, ви, напевно, вже зрозуміли, в чому була справа, а наші друзі з'ясували це через