Читати книгу - "Спецназ"

західних експертів вважають, що Радянський Союз вступив у Другу Світову війну з мільйоном підготовлених парашутистів, яких можна було використовувати як у повітряно-десантних військах, так і спеціальних загонах - сьогоднішньою мовою - у спецназі.

У Генеральному штабі йшла постійна люта боротьба. На якій території будуть діяти спеціальні підрозділи: на ворожій чи на радянській, якщо її окупує противник?

Довгий час ці дві концепції існували пліч-о-пліч. Загони навчалися діяти як на своїй, так і на ворожій території (як фрагмент підготовки - для зустрічі противника в західних областях Радянського Союзу). Все це робилося дуже серйозно. Перш за все були сформовані великі партизанські загони, що складаються з ретельно перевірених і відібраних солдатів. Партизани продовжували жити в містах і селах, але проходили регулярне військове навчання і були готові в будь-який момент піти в ліси. Ці загони були тільки базою, на основі якої повинна була розгорнутися всеохопна партизанська війна. У мирний час із них готували більше керівників і фахівців; вважалося, що під час бойових дій кожен загін розростеться у величезне з'єднання, що складається з декількох тисяч людей. Для цих з'єднань готувалися притулки в безлюдних місцях забезпечених зброєю, боєприпасами, засобами сповіщення та іншим необхідним устаткуванням.

Крім партизанів, які йшли в ліси, готувалася широка мережа розвідувальних і диверсійних груп. Місцевих жителів навчали розвідувальним і терористичним діям, а в разі приходу противника передбачалося, що вони залишаться на місці, будуть вдавати, що підпорядковуються ворогу і навіть співпрацюють з ним. Передбачалося, що пізніше ця мережа організовує люту компанію терору серед ворожих гарнізонів. Для того щоб партизанам і терористам було легше діяти, в мирний час створювалася таємна комунікаційна мережа і оснащення разом з явками, підземними госпіталями, командними пунктами і навіть збройовими заводами.

Для полегшення дій партизан на своїй території створювалася «зона руйнувань», відома також як «мертва смуга». Ця смуга тяглася по всій довжині західного кордону Радянського Союзу шириною 100 - 250 кілометрів. В межах цієї смуги всі мости, залізничні станції, тунелі, водонапірні башти та електростанції були підготовлені до вибухів. Крім того, в мирний час до вибухів били підготовлені більшість залізничних ліній і шосе, а також містків, через які ці дороги проходили. Засоби сповіщення, телефонні лінії і навіть залізничні насипи - все було підготовлене до руйнування.

Відразу ж за «мертвою смугою» проходила «лінія Сталіна», виключно добре збудовані оборонні споруди. Ідея Генерального штабу полягала в тому, що противник буде виснажений у «мертвій смузі» на великих мінних полях і величезних завалах і потім упреться в лінію фортифікаційних споруд. У той же самий час його з тилу постійно атакуватимуть партизани.

Це була чудова оборонна система. Беручи до уваги великі території та бідну мережу доріг, така система могла б зробити всю радянську територію практично непрохідною для ворога. Але в 1939 році був підписаний пакт Молотова-Ріббентропа.

Цей пакт був сигналом для грандіозної експансії радянської військової сили. Все, що було пов'язане з обороною, руйнували, тоді як усе, пов'язане з наступальними акціями розвивали в неймовірних обсягах, зокрема радянські саботажні загони і повітряно-десантні загони. У квітні 1941 року сформовано п'ять повітряно-десантних корпусів. Всі п'ять знаходилися в першому стратегічному ешелоні Червоної Армії, три - проти Німеччини і два - проти Румунії. Останні були більш небезпечні для Німеччини, ніж три перших, бо висадка навіть одного повітряно-десантного корпусу в Румунії та припинення, навіть тимчасово, видобутку нафти для Німеччини означали кінець війни для німців.

П'ять повітряно-десантних корпусів у 1941 році - це більше, ніж у всіх інших державах світу разом узятих. Але цього для Сталіна було недостатньо. Був план зі створення ще п'яти повітряно-десантних корпусів, і цей план був виконаний у серпні-вересні 1941 року. Але в оборонній війні Сталіну, звичайно ж, не потрібні були ні перші п'ять, ні наступні п'ять. Будь-яке обговорення «Сталінських оборонних планів» має, в першу чергу, пояснити, як п'ять повітряно-десантних корпусів, не кажучи вже про десять, могли бути використані в оборонній війні.

У війні на своїй території набагато легше при тимчасовому відступі залишати партизанські сили або навіть повністю бойові з'єднання, закопані в землю, ніж скидати їх пізніше на парашуті. Але Сталін знищив такі з’єднання, з чого випливає лише один висновок: Сталін готував повітряно-десантні корпуси для висадки на території інших держав.

У той же час, коли відбувався швидкий ріст повітряно-десантних сил, відзначався такий же швидкий ріст спеціальних розвідувальних загонів, призначених для дій на ворожій території.

Великий британський стратег і історик Б.Х. Лідел Гарт, розглядаючи цей період, каже про страх Гітлера, пов'язаний з приготуваннями Сталіна, і відзначає можливість «фатальної атаки у спину з Росії». Приготування й пересування в Радянському Союзі в червні 1940 року викликали справжній невроз у вищого німецького командування. Німеччина в цей час кинула всі її сили проти Франції, а Радянський Союз послав загони в прибалтійські держави і Бесарабію. Повітряно-десантні загони особливо себе проявили. У червні 1940 року 214-а повітряно-десантна бригада була скинута із завданням захоплення групи аеродромів у районі Шауляю в Литві за 100 кілометрів від кордону зі Східною Прусією. У тому ж місяці 201-а і 204-а повітряно-десантні бригади були скинуті в Бесарабії для захоплення Ізмаїла і Білгорода-Дністровського. Це відбувалося поряд з нафтовими полями Плоєшті. Що б зробив Сталін, якби німецька армія продовжувала просуватися в Північну Африку та на Британські острови?

Легко зрозуміти, чому Гітлер наступного місяця, в липні 1940 року, прийняв рішення про підготовку війни проти СРСР. Для нього було абсолютно неможливо йти з континентальної Європи на Британські острови або Африку, залишаючи Сталіна з його величезною армією і жахливими повітряно-десантними силами, які останньому були не потрібні окрім як для наступу.

Гітлер правильно зрозумів, судячи з його листа до Мусоліні від 21 червня 1941 року, які були плани Сталіна. «Я не можу взяти на себе відповідальність чекати далі, оскільки не бачу ніякого шляху, щоб усунути цю небезпеку. Концентрація Радянських військ величезна... Всі боєздатні радянські збройні сили знаходяться зараз на нашому кордоні... Величезна ймовірність, що Росія спробує зруйнувати румунські нафтові поля». Чи можемо ми вірити Гітлеру? В цьому випадку, ймовірно, можемо. Цей лист не призначався для опублікування, і ніколи не публікувався за життя Гітлера. Цікаво те, що він повторює думку, озвучену Сталіном на таємному засіданні Центрального Комітету. Понад те, той у своїй промові на 18-му З'їзді Радянської Комуністичної партії, сказав наступне щодо Британії та Франції: «В їхній політиці невтручання видно спробу і бажання не перешкоджати агресорам робити їх брудну роботу... не перешкоджати, щоб