Читати книгу - "Говард Філіпс Лавкрафт. Повне зібрання прозових творів. Том 2"

тож я із непоясненною впертістю проігнорував збіги у записах сновидінь і дивних газетних вирізках, зібраних професором Енґеллом.

Єдине, що я тоді запідозрив, а зараз, боюся, знаю напевне, це те, що смерть мого дядька була геть не природною. Він упав від необережного поштовху негра-моряка на вузенькій вуличці, що здіймалася пагорбом від старого молу, який кишів чужоземними виродками. Я не забув про притаманне окультистам із Луїзіани кровозмішання і фанатичне ставлення до моря, тож і не здивуюся, якщо дізнаюсь про змащені отрутою шпичаки та інші таємні методи, такі ж прадавні й безжалісні, як і їхні загадкові обряди й вірування. Щоправда, Леґресса і його людей залишили у спокої; але у Норвегії безжально вбили моряка, якому вдалося дещо побачити. Хіба не міг хтось зловорожий дізнатися про подальші припущення мого дядька, підкріплені інформацією, отриманою від скульптора? Думаю, професор Енґелл загинув, тому що він надто багато знав або ж був за крок від того, щоб дізнатися. І невідомо ще, чи я, бува, не закінчу так само, як він, бо я вже також дізнався немало.

III. Божевілля з моря

Якби одного дня мене захотіли винагородити на небесах, то хай би для цього стерли всі наслідки одного цілком малоймовірного збігу: тоді мій погляд випадково впав на зім’ятий аркушик, який лежав на полиці. Там не було нічого, на що я міг би звернути увагу будь-якого іншого дня, бо це ж був лише старий номер австралійського часопису, Сіднейський вісник від 18 квітня 1925 року. Якимось дивом він оминув прес-бюро, хоча основним його завданням тоді було збирання матеріалів для досліджень мого дядька.

Раніше я недооцінював те, що професор називав Культом Ктулху, тож на той час навідувався до одного освіченого друга із Петерсона, Нью Джерсі; він був куратором місцевого музею, за фахом — мінералог. Якось, оглядаючи резервні зразки, недбало розкладені на полицях у підсобному приміщенні, я натрапив поглядом на дивне зображення в одній зі старих газет, на яких лежали камені. То був уже згаданий Сіднейський вісник, бо ж мій друг вів обширне листування з якнайширшим колом закордонних респондентів; мою ж увагу привернув дещо нечіткий знімок кам’яного зображення, яке практично не відрізнялося від того, що Леґресс знайшов у болотах.

Квапливо висмикнувши часопис з-під коштовних мінералів, я уважно вчитувався у рядки тексту, аналізуючи кожну деталь, і відчув розчарування незначним обсягом газетної замітки. Втім, висловлене у ній припущення мало надзвичайне значення для моїх досліджень, тож я обережно її вирвав, щоб ретельно проштудіювати. У замітці було сказано таке:

ТАЄМНИЧИЙ «ЛЕТЮЧИЙ ГОЛЛАНДЕЦЬ»,

ВИЯВЛЕНИЙ У МОРІ

«Пильний» прибуває з озброєною новозеландською яхтою на буксирі. На борту знайдено одного мерця і одного вцілілого. Історія відчайдушної битви і смертей на морі. Врятований моряк відмовляється коментувати інцидент. У нього знайдено дивного ідола. Слідство триває.

Вітрильник «Пильний» компанії Моррісона, що відплив із Вальпараїсо, цього ранку причалив у Дарлінґ-Гарбор, тягнучи на буксирі постраждалу в бою і виведену з ладу важкоозброєну парову яхту «Тривога» з Данідіна, Нова Зеландія, помічену 12 квітня за координатами 34°21’ південної широти і 152°17’ західної довготи, з одним живим чоловіком і одним мерцем на борту.

«Пильний» відплив із Вальпараїсо 25 березня, а 2 квітня надзвичайно потужні шторми і величезні хвилі віднесли його набагато південніше від запланованого курсу. 12 квітня з борту було помічено покинутий корабель, який, з першого погляду, здавався покинутим, але після абордажу виявилося, що він слугує притулком для одного вцілілого з пропасницею і могилою для іншого чоловіка, який, судячи з усього, вже понад тиждень був мертвим. Живий щасливець стискав у руках жахливого кам’яного ідола невідомого походження, приблизно фут заввишки, у поясненні природи якого науковці Сіднейського університету, Королівського товариства і музею на Колледж-стріт виявилися геть безсилими. За словами ж самого вцілілого, він знайшов ідола у каюті яхти, на невеликому різьбленому вівтарі доволі грубої роботи.

Прийшовши до тями, цей чоловік оповів вкрай дивовижну історію з піратами і вбивствами. Його звали Ґустав Йогансен, він освічений норвежець, який служив другим помічником капітана на двопалубній шхуні «Емма» з Окленда, яка відпливла до Каллао 20 лютого з екіпажем із одинадцяти чоловік. Він сказав, що «Емма» дуже затрималась у дорозі і суттєво відхилилася на південь від курсу через потужний шторм, який лютував 1 березня, а 22 березня на 49°51’ південної широти і 128°34’ західної довготи зіткнулася там з «Тривогою», керованою дивною і зловісною командою, що складалася переважно з канаків і метисів. Отримавши у категоричній формі наказ повертати назад, капітан Коллінз відмовився його виконати, тоді дивна команда відкрила шквальний вогонь по шхуні з дуже потужної батареї корабельних гармат, які становили частину спорядження яхти. Екіпаж «Емми» прийняв бій, стверджує вцілілий, і, хоча шхуна почала тонути від пробоїн нижче ватерлінії, вони все ж спромоглися підійти впритул до свого ворога і взяти їхній корабель на абордаж, давши екіпажу змогу вже на палубі яхти вступивши в бій із божевільною командою, яку вони були змушені всю перебити, хоча ті й переважали кількісно і чинили запеклий та відчайдушний, хоча й незграбний опір.

Троє членів екіпажу «Емми», включно з капітаном Коллінзом і першим помічником Ґріном, були вбиті; решта восьмеро під керівництвом другого помічника Йогансена продовжили плавання на захопленій яхті, притримуючись попереднього курсу, щоб зрозуміти, чи були якісь реальні підстави для наказу капітана піратів повертати назад. Наступного дня вони прибилися до маленького острівця, хоча нікому не було відомо про його існування у цій частині океану. Шестеро з членів екіпажу незрозумілим чином загинули на березі, хоча Йогансен не надто впевнений у цій частині своєї історії і стверджує тільки, що вони провалилися у розколину між скелями. Схоже на те, що потім вони з останнім матросом повернулися на борт яхти і спробували плисти далі, але у штормі 2 квітня знову збилися з курсу. З тої миті і аж до свого порятунку 12 квітня він пам’ятає небагато, не зміг навіть згадати, коли саме загинув його товариш Вільям Брайден. Той помер без жодної очевидної причини, але, швидше за все, від шоку або виснаження. Телеграми з Данідіна повідомляють, що «Тривога» була добре відомим каботажним торговим судном, що курсувало між островами і прославилося на все узбережжя своєю зловісною репутацією. Нею володіла доволі дивна група метисів, чиї часті збіговиська і нічні вилазки до лісу привернули чималу увагу. Яхту споряджали у великому поспіху одразу після урагану і землетрусу 1 березня. Наш кореспондент з Окленда запевняє, що в «Емми» та її команди бездоганна репутація, Йогансена ж описує як людину тверезого розуму і варту довіри. Військово-морське міністерство із завтрашнього дня розпочне перевірку всіх обставин цього інциденту, впродовж якої буде зроблено все можливе, щоб спонукати Йогансена говорити відвертіше, аніж досі».

Оце і все, разом із зображенням пекельного образу; але яку божевільну низку ідей ця замітка збурила в моїй голові! Тут була нова цінна інформація про культ Ктулху і докази того, що цей культ мав дивні інтереси не лише на суші, а й у морі. Що змусило ту команду наказати «Еммі» повертатися, коли вони пливли з тим мерзенним ідолом? Що то був за невідомий острів, на якому загинуло шестеро членів екіпажу тієї ж «Емми» і про який помічник Йогансен так неохоче говорив? Що виявило розслідування віце-адміралтейства і що було відомо про