Читати книгу - "Тіні забутих сторінок , Олександра Гаріс "

Гра в тіні

Веліна вдивлялася в обличчя двох чоловіків, що стояли перед нею. Темно-сині очі ковзали від одного до іншого, намагаючись знайти бодай крихту правди в їхніх словах.

Дезмонд дивився на неї спокійно, його світло-зелені очі були схожі на траву після дощу — яскраві, глибокі, повні чогось незвіданого. Брюнет, майже одного зросту з Еліасом, 178 сантиметрів, мав ідеальну поставу, немов аристократ. Його губи вигнулися в легку, майже невимушену усмішку, яка обіцяла підтримку й тепло.

Еліас був його повною протилежністю. Високий, з темними очима, наче бездонна ніч, він стояв напружено, готовий у будь-який момент кинутися вперед. Його каштанове волосся спадало на чоло, а міцна статура робила його ще більш загрозливим. Він виглядав як воїн, що ось-ось вступить у битву.

Веліна, що на фоні нього виглядала майже крихітною, мов Дюймовочка, відчувала, як напруга між ними зростає.

— Я буду вибиратися з цього лайна сама, — голосно сказала вона, ніби ставлячи крапку. — А ви як хочете. Ми вже вдосталь всього наробили.

Еліас зреагував миттєво:

— Еві, ні! — він зробив крок до неї. — Ти не розумієш, тобі не можна бути самій! Ти не знаєш, на що здатна магія книги…

Веліна різко повернулася до нього, у її очах спалахнув гнів.

— А ти, Еліасе, знаєш?! — вона підняла підборіддя. — Знаєш, на що ця клята книга здатна? Зараз слова Дезмонда звучать правдивіше, ніж твої. Ти тільки й говориш про небезпеку, але нічого не пропонуєш!

— Тому що не все так просто, — його голос був напружений, він намагався контролювати себе, але лють пробивалася крізь його зовнішній спокій.

— Ось бачиш, — втрутився Дезмонд, його голос був рівний, але з нотками легкого задоволення. — Він нічого тобі не каже. Тільки заборони та страх.

— Тому що тобі потрібна вона, а не її безпека! — вибухнув Еліас.

— І хто з нас зараз звучить як агресор? — Дезмонд підняв брову, хмикнувши.

Веліна мовчала.

Вона розгублено дивилася на Дезмонда, який всім своїм виглядом випромінював доброзичливість. Його легкі дотики, коли він випадково торкався її руки, його уважні погляди… він справді хотів допомогти?

Еліас теж мовчав, але його погляд став ще темнішим, майже зловісним.

— Дозволь мені допомогти тобі, — тихо промовив Дезмонд, роблячи крок ближче.

Його очі наче світилися в тіні.

— Я можу навчити тебе контролювати силу, яку дала тобі книга. Я можу зробити тебе сильною.

Веліна затамувала подих.

Еліас схопив її за зап’ястя, змушуючи її відступити на крок назад.

— Не слухай його, — його голос був хрипким, у ньому було благання.

Вона вирвалася.

— Досить! Я втомилася від ваших суперечок!

Її голос розірвав тишу кімнати.

Еліас і Дезмонд застигли, дивлячись на неї.

Веліна відчувала, що зробила вибір.

Але чи був він правильним?

 

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍