Читати книгу - "Для тебе, Ірен Вастро"

Розділ 4

Сукня готова, макіяж, зачіска. Можна вирушати. Вдягаю взуття, пальто і в путь. Таксі вже чекає.  В руках коробка з подарунком. Купила їй набір для вишивки бісером. Вона дуже любить їх вишивати. Творча особистість.  Коли  машина прибуває до кафе, трохи нервую, адже я ще не знайома з друзями Діани, за роботою завжди було ніколи. Ще  подруга обіцяла познайомити мене зі своїм братом. Заходжу в кафе. Тут все гарно прикрашено, святково. Мене зустрічає Діана.

-Ну, нарешті! Ось моя найкраща подруга!- каже вона мені.

-Привіт! З Днем народження!!!- вітаю її і вручаю подарунок.

-Дякую, люба!- каже вона мене обіймаючи.

-Проходь, не соромся.- каже мені подуга.-Я зараз тебе з усіма познайомлю.- Це Вадим, Яся, Дарина, Карина, Роман, Віка. А це – Женя. Вона мене в свій час дуже підтримала. – каже мені підморгуючи.

Знайомимось з усіма, спілкуємось. Всі прості, тому спілкуватися з ними легко.

-Де ж цей Мирослав?- питає подруга, коли пів вечора її свята минуло і набираючи номер телефону брата.

Раптом в дверях з’являється якийсь чоловік. Перед собою він несе великий букет.

-Де тут іменинниця?- питає він знайомим мені голосом.

-Тут, я тут.- каже Діана, підходячи до гостя.

Він прибирає букет від обличчя і в мене окруклюються очі від здивування.

-З Днем народження, люба сестричко!- каже він вручаючи їй букет і конверт.

-Я вже думала ти не приїдеш!- каже з гіркотою в голосі.

-Вибач. Дуже багато справ.- каже оглядаючи присутніх та проходячи ближче.

-А де це твоя Юля?- питає сестра.

-Вона не змогла приїхати. Їй запропонували роботу в модельному агентстві. Тому вона можна сказати на роботі.- каже Мирослав.

-О, невже ця красуня пішла на роботу. Що ж бажаю їй удачі. Може знайде собі там нову жертву.- каже Діана.

-Діано, не треба. Я все таки її люблю.- каже їй брат.

-Ну так, твоє сліпе кохання тебе скоро гірко розчарує.- каже йому сестра.

-Ну, що ж ти мабуть усіх моїх друзів знаєш. Лише з Женею не знайомий.- каже вона підводячи його до мене.

-Та ні. З Женею ми теж знайомі.- каже він всміхаючись мені.

-Та невже? І де це ви встигли?- питає здивовано.

-На роботі. Женя працює в нашому готелі.- каже він.

-А. Ну то й на краще. Зараз пропоную трішки підкріпитися і танцювати.

Мирослав Вікторович сідає поряд зі мною і сестрою.  Лунають тости для іменинниці. Потім починаються танці. Спостерігаю за танцюючими парами і стає чомусь сумно. Може треба було і справді дати шанс Тарасові. Ні. Краще бути самій. Не відчувати знову біль, який здається перевертає душу..

-З вами можна потанцювати?- питає Вадим, опинившись поряд.

-Мабуть так.- піднімаю на нього очі.

Він дуже симпатичний хлопець, душа компанії, але чомусь без пари. Хоча я бачила які погляди на нього кидає Діана. Напевно він їй подобається. Виходимо на танцпол і починаємо танцювати. Зараз мелодія з повільної змінилася на швидку, тому танцюю відганяючи свій сум. Коли мелодія знову змінюється на повільну до нас підходить Діана з Мирославом.

-Міняємося партнерами.- каже вона і я  впвдаю в ступор.

-Ну, що ж Женю, сподіваюся ви танцюєте краще, ніж я, бо сестра не витримала, що я відтоптую їй ноги.- каже він і в очах бачу сміх.

-Перевіримо. Можливо я більше їх вам відтопчу і ви  завтра підете на лікарняний? кажу я.

-Тоді перевіримо.- огортає мене своїм теплом. Рука ніжно тримає мене за руку, інша за талію.

Поглядом дивлюся на Вадима та Діану. Вони дуже милі. Не зводять погляду одне з одного.

-Здається ваша сестразакохалась.- кажу босові.

-Я не проти. Лише б вона була щаслива.- каже чоловік дивлячись на сестру.

Повертаємо одночасно голови одне на одного та дивимось одне на одного.

-Ти знаєш, мабуть не доведеться мені йти на відпочинок.- каже він мені.

-Це ж чому?- питаю здивовано.

-Бо ти дуже непогано танцюєш.- каже він мені.

-Дякую. І ви теж не безнадійні.- кажу я.- Ноги не ушкоджені.- кажу я і ми разом сміємося.

Музика стихає і бос мене відпускає.

-Дякую за танець.- каже бос.

-І вам.- кажу я і йду за столик для гостей.

Виносять торт і  всі смакують його. Бос починає неочікувано розказувати про дитинство його з Діаною і вся цомпанія сміється від їх витівок. Під кінець вечора в мене від сміху починють текти сльози.

-Як гарно, коли дівчина плаче від сміху, а не сліз.- каже Мирослав даючи мені серветку.

-Дякую.- кажу я і починаю витирати сльози.

-Ось тут ще лишилося.- каже він і сам витирає мені сльозу.

Якась напруга проскакує між нами.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍