Читати книгу - "Ідеальний рецепт, Axolotl"

— Я ніколи не відчував себе так… спокійно.

Жозефіна здивовано моргнула.

Лоран знизав плечима.

— Навіть не знаю, як це пояснити. Але це місце… — Він зупинився, підбираючи слова. — Тут тихо. Тепло. Спокійно.

Жозефіна м’яко всміхнулася.

— Це тому, що ти звикаєш.

— До чого?

Вона жестом охопила всю пекарню.

— До запаху дому.

Лоран глянув на свою чашку, потім знову вдихнув аромат свіжої випічки.

Можливо, вона мала рацію.

Лоран відставив чашку. Його тіло раптом напружилося.

Жозефіна, яка ще секунду тому насолоджувалася круасаном, підняла на нього погляд.

— Щось не так?

Він не відповів. Лише неквапливо встав, підійшов до вікна й обережно відхилив фіранку.

Зовні, на протилежному боці вулиці, стояв чоловік.

Сутулий, у темному пальті, з капюшоном, натягнутим майже на очі.

Він не заходив у пекарню. Просто стояв, ніби чекав на когось.

Або вистежував.

Лоран стиснув губи.

Жозефіна підійшла ближче.

— Що там?

— Нічого, — спокійно відповів він, але очей від чоловіка не відвів.

Жозефіна теж глянула у вікно.

— О, це той тип, що крутився тут учора.

Лоран повернувся до неї.

— Учора?

Вона знизала плечима.

— Так. Дивний якийсь. Ніби хоче зайти, але передумує. Може, просто сором’язливий клієнт?

Лоран дивився на неї ще кілька секунд, потім знову перевів погляд на вулицю.

Чоловік стояв, схрестивши руки, і не зводив очей із пекарні.

Лоран відчув, як всередині наростає холодне, знайоме передчуття.

Занадто добре знайоме.

— Якщо побачиш його ще раз, скажи мені, — тихо промовив він.

Жозефіна насупилася.

— Щось серйозне?

Лоран на мить замислився.

— Сподіваюся, що ні.