Читати книгу - "Дружина Повелителя Демонів, Елісса Фенікс"

Глава 7. Візит незваної гості

Катя ще довго не могла забути розмову з Повелителем.

Його слова – "правда, яка може тобі не сподобатися" – закарбувалися в її свідомості, змушуючи шукати прихований сенс. Що саме він приховує? Що знаходиться за тими дверима?

Таємниця тиснула на неї, наче невидима вага на плечах.

Але роздуми перервалися, коли в її покої зайшла незнайома жінка.

Коханки Повелителя

Катя одразу зрозуміла, хто перед нею.

Висока, з ідеальною поставою, обличчям, що нагадувало витончену маску бездоганної краси, вона виглядала, наче зійшла зі сторінок легенд про фатальних жінок.

На ній була розкішна сукня з червоного оксамиту, що відкривала довгі бліді руки. У темних очах блищала іронія.

– Ти та сама… – жінка зробила паузу, ніби смакуючи момент, – …дружина.

Вона вимовила це слово, наче жарт.

Катя не відповіла, але всередині відчула, як у неї запекло у грудях.

Жінка сіла в крісло навпроти, ніби господиня, а не гість.

– Мене звати Ліліт. Я – одна з тих, кому Повелитель довіряє… – її губи торкнула самовдоволена усмішка, – …у багатьох аспектах.

Катя стиснула кулаки, щоб не видати свого роздратування.

– І що тобі потрібно? – вона вирішила не грати в її ігри.

Ліліт підперла підборіддя тонкими пальцями.

– Просто цікавість. Повелитель зазвичай не заводить дружин. Ти унікальний випадок.

Катя вловила у її голосі приховане презирство.

– Отже, у нього ніколи не було дружини?

– О, ні, – Ліліт тихо засміялася. – Але всі, хто намагався нею стати… довго не затримувалися.

Катя відчула, як по її шкірі пробігли мурашки.

– Що ти маєш на увазі?

Жінка встала, змахнувши полами сукні.

– Час покаже. Просто не забувай, що він – Повелитель демонів. І що б не сталося… – вона нахилилася ближче і прошепотіла: – Я б не розслаблялася на твоєму місці.

Із цими словами вона пішла, залишивши Катю з відчуттям, що це було щось більше, ніж просто жіноча заздрість.

Реакція Повелителя

Коли Катя зустріла Повелителя того вечора, вона не змогла приховати своїх емоцій.

– Твої… – вона трохи запнулася, перш ніж знайти правильне слово, – …жінки приходять до мене в покої, щоб мене залякувати?

Повелитель підняв голову від паперів, які розглядав.

– Ліліт приходила?

Катя схрестила руки на грудях.

– Так. І вона натякала, що твої дружини… зникають.

Він на мить мовчав, а потім спокійно сказав:

– Ліліт любить розповідати страшні казки.

Катя звузила очі.

– Але це не відповідь.

Повелитель поглянув на неї довше, ніж зазвичай.

– Тобі не варто вірити всьому, що кажуть.

Його голос був рівний, але щось у його погляді змусило Катю засумніватися.

Ліліт брехала? Чи говорила лише частину правди?

І що він приховував?

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍