Читати книгу - "Дружина Повелителя Демонів, Елісса Фенікс"

Глава 8. Запечатані двері

Катя більше не могла викинути з голови слова Ліліт.

"Всі, хто намагався стати його дружиною… довго не затримувалися."

А ще – реакцію самого Повелителя. Він не заперечував, не намагався навіть переконати її, що це брехня. Просто сказав: "Тобі не варто вірити всьому, що кажуть."

Щось тут було не так.

Невідповідності

З того дня Катя почала помічати деталі, які раніше вислизали від її уваги.

Замок був величезним, але деякі його частини виглядали… мертвими.

Коридори, які ніколи не прибирали. Двері, які завжди залишалися зачиненими.

Особливо її зацікавив один такий вхід.

Велика аркаста брама у західному крилі, прикрашена древніми рунами, завжди здавалася їй простою частиною архітектури. Але тепер, коли вона підійшла ближче, Катя відчула, як від дверей йде… щось.

Холод. Суміш магії та чогось… пригніченого.

Наче всередині щось чекало, щоб вирватися.

Вона простягнула руку, щоб торкнутися однієї з рун.

– Не варто чіпати це, – тихий голос вирвав її з думок.

Катя різко озирнулася і побачила перед собою Повелителя.

Він стояв, склавши руки на грудях, і дивився на неї уважно, наче оцінював.

Катя глибоко вдихнула, намагаючись приховати, що її викрили на спробі дослідити щось заборонене.

– Що за цими дверима? – вона запитала прямо.

Повелитель підійшов ближче, і в його темних очах промайнув блиск.

– Те, що не має тебе хвилювати.

Катя звузила очі.

– Я твоя дружина, так? Отже, це і мій дім.

Повелитель нахилив голову.

– Так, твій. Але деякі речі залишаються забороненими навіть для дружини Повелителя.

Катя не відступила.

– Там щось пов’язане з твоїми колишніми нареченими, так?

Тінь промайнула його обличчям.

– Хто тобі це сказав?

– Ліліт.

Повелитель стиснув губи, і Катя зрозуміла, що торкнулася болючої теми.

– Ліліт говорить багато зайвого.

– Але не заперечуєш, що вона має рацію.

Він зробив крок до неї, і Катя раптом усвідомила, наскільки він вищий. Його тінь накрила її, а погляд, зазвичай холодний, став майже… небезпечним.

– Катериє, – тихо сказав він, і її ім’я з його губ прозвучало дивно. – Деякі двері зачинені не для того, щоб тебе розважати, а щоб захистити тебе.

Катя не відступила.

– Від чого?

Повелитель довго мовчав.

А потім сказав:

– Від того, що ховається за ними.

І розвернувся, залишивши її саму біля цих таємничих, запечатаних дверей.

Катя відчула, як щось у її грудях стиснулося від невідомого передчуття.

Що б не було там…

Це було не просто темною стороною замку.

Це було темною стороною його.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍