Читати книгу - "Ніжна дівчинка мільйонера, Кіті Лав"

4.1 Знайомство з колективом

Перший робочий день у новому місці — це завжди випробування. А коли ти опиняєшся в компанії, про яку раніше й не мріяла, хвилювання зростає вдвічі.

Я глибоко вдихнула, сіла за свій новий стіл і ввімкнула комп’ютер. Олег залишив для мене список завдань, і я вирішила не зволікати. Спочатку були документи: переглянути, відредагувати, надіслати потрібним людям. Потім розбір електронної пошти — сортувати, відповідати, переадресовувати.

Я боялася зробити щось не так, але зосередженість допомагала стримувати паніку. До обіду я вже трохи звикла до нового робочого місця і навіть познайомилася з кількома колегами.

— Ти новенька, так? — з усмішкою запитала дівчина, що проходила повз. — Я Влада, працюю тут уже три роки.

— Настя, — відповіла я, теж усміхнувшись.

— Якщо що, можеш питати в мене. Тут усе не так страшно, як здається в перший день.

Я кивнула і подякувала. Було приємно знати, що тут є хтось, хто готовий допомогти.

До кінця дня я виконала всі поставлені завдання. Втома змішувалася із задоволенням: я впоралася. Коли Олег заглянув до мене в кабінет, я вже закривала останній файл.

— Як тобі перший день? — поцікавився він.

Я видихнула і кивнула:

— Напружено, але цікаво.

— Це тільки початок. Думаю, ти швидко втягнешся.

Його слова додали мені впевненості. Так, я ще хвилювалася, але вже знала, що зможу впоратися.

Олег подивився на мене з легкою усмішкою й спокійно сказав:

— Я зайду за тобою після роботи, разом поїдемо додому.

Його голос був таким упевненим, ніби це само собою зрозуміло. Я хотіла заперечити, сказати, що можу дістатися сама, але замість цього просто кивнула.

— Добре, — відповіла я.

І в цю мить щось тепле розлилося в грудях. Дивне, незрозуміле відчуття спокою й захищеності. Ніби я не просто нова співробітниця в його компанії, а людина, про яку він справді хоче піклуватися.

Олег кивнув у відповідь і вийшов, залишивши мене саму зі своїми думками. Я ще кілька секунд дивилася на двері, потім зосередилася на роботі. Але десь глибоко в мені залишилося це відчуття… Якесь особливе, тепле, яке не хотіло зникати.

На обідню перерву я вийшла трохи пізніше за інших, щоб не поспішати й трохи перепочити від ранкової напруги. Вибрала столик біля вікна, замовила салат і капучино.

Не встигла я зробити й двох ковтків кави, як до мого столу без запрошення підсів якийсь чоловік. Його самовпевнена усмішка одразу насторожила.

— Привіт, красуне. Ти тут новенька? — нахабно запитав він, оцінююче оглядаючи мене.

— Так, — сухо відповіла я й відвернулася, даючи зрозуміти, що не маю бажання розмовляти.

Але його це не зупинило.

— Я Максим. Може, пообідаємо разом? Я пригощаю.

— Дякую, але я вже замовила, — сказала я й зробила вигляд, що повертаюся до їжі.

— Ой, та що ти така серйозна? Давай познайомимося ближче. Ти ж не хочеш їсти на самоті?

Він явно не розумів відмов. Я зітхнула й глянула на нього прямо.

— Вибачте, але я хочу спокійно пообідати.

Максим усмішка змінилася на невдоволене зітхання, але він не поспішав іти. Я вже думала, як його ввічливо, але чітко випровадити, коли почула за спиною знайомий голос.

— Проблеми?

Обернувшись, я побачила Олега. Його погляд був холодним, а постава — впевненою. Максим одразу змінився на обличчі.

— Та ні, просто розмовляли, — швидко сказав він і, навіть не попрощавшись, піднявся й пішов.

Я полегшено видихнула. Олег сів навпроти, уважно дивлячись на мене.

— Все гаразд?

Я кивнула.

— Так. Просто дехто не розуміє слова «ні».

Олег ледь помітно стиснув щелепи, а потім спокійно запитав:

— Хочеш, щоб я з ним поговорив?

Я усміхнулася.

— Думаю, він і так зрозумів.

Олег нічого не відповів, але в його очах промайнуло щось таке, що змусило мене відчути себе захищеною. І я раптом усвідомила, що не проти, якщо він залишиться й пообідає зі мною.

Я трохи вагалася, але потім все ж усміхнулася й кивнула на вільне місце навпроти.

— Якщо ти не поспішаєш, можеш приєднатися до мене.

Олег не змусив себе чекати — спокійно сів, ніби й не роздумував.

— Дякую, — сказав він, кидаючи короткий, але уважний погляд у мій тацю. — Що взяла?

— Салат і капучино. Нерви сьогодні на межі, тож багато не з’їм.

Він трохи усміхнувся.

— Робочий день ще не закінчився, тримайся.

 

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍