Читати книгу - "Крила над Україною, Олег Микіч"

-"Ваш син — це справжнє сонце в домі. Його енергія просто неймовірна!" —

сказав він з посмішкою, коли Марко демонстрував свої нові іграшки.

-"Так, він такий, і ми раді, що він є в нашому житті," — відповіла Катерина, відчуваючи тепло в серці.

Пізніше того ж вечора, коли Олександр вже йшов, Матвій вирішив поговорити з ним наодинці. Вони вирушили на прогулянку, і, йдучи разом, Матвій відкрив своє серце.

-"Олександре, я боюся. Бо я не знаю, як буде далі. Що буде з нашою родиною, що буде зі мною, якщо я не впораюся. Я не хочу помилитись."

Олександр подивився на нього серйозно і спокійно відповів:

-"Не бійтеся зробити крок у невідоме, Матвію. Ваша віра і бажання допомагати людям — це ваш шлях. Господь відкриє перед вами всі двері, якщо ви йтимете з вірою."

 

Матвій відчув велике полегшення, і хоч все ще залишалося багато невідомості у всьому, що чекало попереду Матвія і його сім'ю.

---

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Глава 13: Нові виклики та надії

 

Час пройшов швидко. Матвій, Катерина та Марко були вже звикли до нових реалій життя. Після того, як Матвій офіційно став студентом семінарії, усе в їхньому житті змінилося. Тепер кожен день був заповнений навчанням, молитвами та духовними практиками. Матвій відчував, що цей шлях насправді є його покликанням.

Катерина, хоча й підтримувала його, іноді відчувала тяжкість. Вона розуміла, що це важкий час для родини. Матвій став частіше відсутнім вдома через заняття та роботу, а вона все більше й більше вливалася у повсякденні обов’язки.

-"Матвію, ти все більше й більше зайнятий," — сказала одного разу Катерина, коли він повернувся додому пізно ввечері. — "Я розумію, що це важливо для тебе, але чи не можемо ми знайти більше часу для нашої родини?

Матвій подивився на неї з подивом. Він теж відчував, що їм не вистачає часу для спільних моментів, але його обов'язки та навчання не дозволяли йому проводити більше часу вдома.

-"Я розумію, Катю. Це важкий період, але ми повинні пройти його разом. Ваша підтримка — це те, що дає мені сили. Я обіцяю, що, коли це все завершиться, ми знайдемо час для себе."

Вони поговорили про це ще кілька разів, і Катерина, хоч і відчувала втому, розуміла, що цей шлях був необхідний для їхнього майбутнього. Вона відчула, як важливо триматися разом, навіть коли труднощі здаються нестерпними.

Син Марко не відчував серйозних змін, хоча іноді йому бракувало уваги від батька. Він радісно проводив час з бабусею Людою, що стала для нього на той час особливо близькою людиною.

Одного дня, коли Матвій повернувся додому, він помітив, що Катерина виглядала дещо стомленою.

-"Ти в порядку?" — запитав він, підходячи до неї.

-"Так, все добре. Просто трохи втомлена," — відповіла Катерина з усмішкою, але видно було, що її думки далеко не тут.

Матвій сідав поруч з нею і тихо сказав:

-"Ти сильна, Катю. Ми разом все подолаємо."

Ці слова стали для Катерини важливим нагадуванням про те, що вони не самі. Вона відчувала, що незважаючи на всі труднощі, їхня родина триматиметься разом.

Тим часом, на семінарії Матвій пізнавав більше про себе і свій шлях. Він розумів, що бути священником — це не лише обов'язок, але й величезна відповідальність перед Богом та людьми. Він не міг собі дозволити відступити від цієї мети. Весь цей процес навчання і самопізнання був для нього необхідним.

---