Читати книгу - "Грона гніву"

Джоуд забрав пляшку в нього і з чемності не витер рукавом, перш ніж одпити. Він присів навпочіпки і поставив пляшку вертикально в згорнуте пальто. Джоудові пальці знайшли гілочку, і він почав замислено малювати нею по землі. Відкинув листя й розгладив пил. Джоуд почав креслити прямокутники й кілька кіл.

— Довго не бачилися,— сказав він.

— Усі мене довго не бачили,— озвався проповідник.— Я пішов з кінцями, а тепер от сиджу й метикую. Дух Святий у мене досі є, але він чо’сь якийсь інакший. Багато чо’ до голови приходить.

Він випростався, притулившись до дерева. Його кощава рука прослизнула, як вивірка, в кишеню комбінезона, витягла чорну обкусану плитку тютюну. Він охайно обтрусив рештки соломи і сірий кишеньковий пух, перш ніж відкусити куточок і засунути його за щоку Джоуд помахав гілочкою на знак заперечення, коли йому простягли плитку. Черепаха була сповита в згорнутий плащ. Кейсі подивився на пакунок.

— Що у тебе там — курка? Ще задушиться.

Джоуд згорнув піджак тугіше.

— Стара черепаха,— сказав він.— Підібрав на дорозі. Схожа на бульдозер. Вирішив, візьму її для свого молодшого брата. Дітлашня любить черепах.

Проповідник повільно кивнув головою.

— У кожної дитини рано чи пізно з’являється черепаха. Та ніхто не може довго її втримати. Вона все борсається, борюкається і нарешті одного чарівного дня вилазить і забирається геть — світ за очі. Як я. Замість триматися старого доброго Євангелія, почав крутити його так і сяк. Грав на ньому, доки нічого не лишилось. І позбувся Духа Святого, геть позбувся, не можу проповідувати. Кличуть мене, щоб повів людей, а куди їх вести?

— Ведіть околясом,— відповів Джоуд.— А трапиться зрошувальний канал, туди-о штовхайте. Скажіть їм, що горітимуть у пеклі, якщо не думатимуть, як ви. Якого біса ви хочете їх кудись привести? Ведіть, от і все.

Пряма тінь від стовбура розтяглася на землі. Джоуд вдячно перемістився туди, сів навпочіпки, розрівняв новий куток і почав замислено малювати гілочкою. На дорозі показалася кошлата жовта вівчарка, яка низько опустила голову, і з пащі крапала слина. Хвіст безвільно теліпався, і пес голосно позіхав. Джоуд свиснув, але пес тільки опустив голову ще на дюйм і далі швидко потрусив своєю дорогою.

— Поспішає кудись,— пояснив дещо вражений Джоуд.— Додому, мабуть.

Але проповідника нічим не можна було відволікти від його теми.

— Поспішає кудись,— повторив він.— Це точно, він поспішає кудись. А от я — я не знаю, куди йду. Скажу тобі, що в мене люди такої благодаті набували, що й різними мовами говорили, і кричали, славлячи, доки просто не падали без тями. Доводилося хрестити в каналі, аби прочумались. А потім — знаєш, що я робив? Вів якусь дівку в густу траву і лягав там з нею. Завше так. Тоді мені так зле ставало, молишся-молишся, та користі з того ні на шеляг. От якби наступного разу на мене Дух Святий зійшов, я б так знову вчинив. Ну жодної надії не було, я був клятим старим лицеміром. Але не хтів таким бути.

Джоуд усміхнувся, показавши довгі зуби та облизавши губи.

— Такі моління найліпше, аби дівку розігріти,— сказав він.— Сам так робив.

Кейсі схвильовано подався вперед.

— Ти бач,— вигукнув він,— сам таке бачив і міркувати почав.— Він змахував кощавою великою рукою вгору і вниз у такт мові.— Я ото подумав: ось як мені проповідувати благодать. Ось ті люди отримують благодать, коли сильно стрибають і волають. Тепера кажуть: якщо лежиш з дівкою — це, виходить, від диявола. Але що більше благодаті в жінці, то охочіше вона з тобою піде в густу траву. Я став міркувати, от чорт! — ой, вибач! — який ще диявол, коли дівка настільки наповнена Святим Духом, що він у неї аж з носа та вух хлище. Гада’ш, що одного разу досить — і диявол у пеклі не матиме шансу. А от і ні.

Його очі блищали від хвилювання. На щоках на мить з’явилися жовна, а потім проповідник сплюнув у порох, і плювок слизнув, збурюючи пил, доки не перетворився на круглу маленьку суху грудку. Проповідник витягнув руку і втупився очима в долоню, ніби читав книгу.

— Ось так і я,— неголосно провадив він.— У мене всі душі людей, за кожну відповідати, і почуття любові, а після цього я лягав з якимсь дівчиськом.

Він безпорадно подивився на Джоуда. Очі благали про допомогу.

Джоуд старанно намалював у пилюці жіноче тіло, перса, стегна, таз.

— Ніколи не був проповідником,— сказав він.— Ніколи не дозволяв собі ґав ловити, якщо до рук само йшло. Ніколи не мав жодних гідей, крім однієї: радів як скажений, коли вловив якусь.

— Але ти не був проповідником,— наполягав Кейсі.— Дівка для тебе була просто дівкою. Нічо’ для тебе не значила. Але для мене вона — священна судина. Я спасав їхні душі. Відповідав за них. А як Святий Дух зійде на них, тут і веду до густої трави.

— Мабуть, тоді й мені тре’ було стати проповідником,— відповів Джоуд. Він дістав з кишені тютюн, папір і скрутив цигарку. Закурив і зиркнув крізь дим на Кейсі.— Я вже довго без дівчини,— сказав він.— Пора надолужити.

— Це мене так бентежило,— провадив Кейсі,— що я спати не міг. От збираюся проповідувати й кажу: «Господи мій, цей раз не буду». Але промовляв — і знав, що буду.

— Вам одружитися тре’,— сказав Джоуд.— У нас якось зупинялися проповідник з дружиною. Єговісти. Спали нагорі. А моління влаштовували в нас у коморі. Ми, малеча, слухали. А жінка проповідника йому галасу робила щоночі після моління.

— О, дякую, що сказав,— зрадів Кейсі.— А то я боявся, що це лише зі мною таке. Нарешті так мені наболіло, що все покинув — і гадав, що дуже правильно.— Він підтягнув коліна й почухав між пальцями, де зібрався сухий пил.— Питаю себе: «Та чо’ ти переймаєшся? Хіть замучила?» І відповідаю: ні, не вона, а те, що це гріх. І знов себе питаю: чому, коли в тебе повно опору гріху і весь ти повен благодаті Ісусової, самому тільки й кортить, як штани розстебнути? — Він у такт поляскував двома пальцями по долоні, ніби акуратно вкладав там слова рядами.— Кажу собі: а мо’, це й не гріх. Мо’, просто люди такі. Мо’, дарма себе бичуємо, виганяючи диявола. Згадав, як деякі сестри з