Читати книгу - "Найкраще в мені"

завжди було видно крізь шпарину в кущах. Щасливий талісман, як вона його називала, і не було жодної причини, з якої вона забрала би його геть. Якщо тільки…

Він відчинив двері пікапа й вийшов. У відповідь на Тедів запитальний погляд Ейбі кинув:

— Зара повернусь.

Він продерся крізь кущі й піднявся на поріг. Заглянувши крізь вікно всередину й побачив, що статуетки таки нема. Все інше виглядало так само, як і раніше. Звісно, це нічого не означало, бо він знав, що дім вона орендувала разом з меблями. Але відсутність Будди на підвіконні його непокоїла.

Ейбі обійшов будинок, заглядаючи до кожного вікна, хоча фіранки не давали роздивитися все як треба — він мало що побачив. Зрештою, втомившись від здогадів, він висадив ногою задні двері — просто як Тед у Таковому домі. Зайшов усередину, намагаючись здогадатися, що Кенді задумала.

* * *

Як і кожні п’ятнадцять хвилин після приїзду, Аманда знов пішла до реєстратури з’ясовувати, чи є новини про сина. Медсестра терпляче відповіла, що вже розповіла все, що знала сама: Джареда забрали лікарі, зараз він у кардіолога, лікарі знають, що батьки чекають на новини, і як тільки щось стане відомо, Аманда першою про все дізнається. У голосі медсестри чулося співчуття, й Аманда вдячно кивнула перед тим як розвернутися й відійти.

Навіть беручи до уваги все, що було навколо, Аманда не могла зрозуміти, що тут робить і як таке могло статися. І Френк, і медсестри намагалися пояснити їй, але тут і тепер їхні слова не мали жодного практичного значення. Їй не хотілося чути від них, що відбувається, вона хотіла побачити сина й поговорити з ним. Їй необхідно було побачити його, почути його голос, щоби зрозуміти, що з ним усе добре, і коли Френк спробував погладити її по спині, аби заспокоїти, вона відсахнулася від нього, як від прокаженого.

Бо це він був винний у тому, що Джаред опинився тут. Тільки він один. Якби він не пив, то Джаред лишився би вдома, чи поїхав гуляти з дівчиною, чи пішов би до друзів у гості. Джаред не опинився би на тому перехресті, не потрапив би до лікарні. Він же просто хотів допомогти. Він виявив відповідальність.

Але Френк…

Вона не могла дивитися на нього. І не кричати на нього їй тяжко давалося. Стрілки настінного годинника у передпокої рухалися повільно, наче в кіно. Нарешті після кількагодинного очікування, яке здалося їй вічністю, двері відділення розчахнулися, й звідти вийшов лікар в хірургічній формі. Вона спостерігала, як він підійшов до реєстратури і як медсестра кивнула й вказала в її бік. Коли лікар рушив до Аманди, та, наче паралізована, завмерла у тривожному чеканні. Вона нервово роздивлялася його обличчя в пошуках натяків на те, що він збирається сповістити. Та з виразу його обличчя не можна було сказати нічого.

Вона стояла на місці, і так само стояв Френк.

— Мене звати Міллз, я хірург, — сказав лікар і жестом запросив їх йти за ним крізь двері, що вели до іншого коридору. Коли двері за ними зачинилися, він повернувся до них. Незважаючи на сивину, він міг виявитися молодшим за неї, — подумалося Аманді.

Однієї розмови було замало, аби вона до кінця зрозуміла те, що розповів їм доктор Міллз, та ясно було одне: хоч Джаред і виглядав неушкодженим, та вчавлені у салон двері авто все-таки завдали йому прихованої травми. Під час огляду в терапевта було виявлено серцеві шуми, викликані травмою, і їхнього сина забрали на детальний огляд. Під час огляду стан Джареда різко погіршився. Лікар під час розмови неодноразово використав термін «ціаноз» [15] і пояснив, що Джаредові встановили стимулятор серцевого ритму, та Джаредове серце поступово втрачає здатність перекачувати кров. Лікар підозрював, що під час травми був пошкоджений тристулковий клапан серця, тож їхній син потребував заміни цього клапана. На даному етапі йому зробили шунтування, пояснив лікар, але тепер йому потрібний їхній дозвіл для операції на серці. Без такої операції, прямо сказав він, їхній син помре.

Джаред може померти.

Вона вхопилася за стіну, щоби не впасти, а лікар переводив погляд то на неї, то на Френка:

— Ви маєте підписати згоду, — сказав доктор Міллз. І в цей момент Аманда зрозуміла, що лікар також чує запах перегару у Френковому диханні. Тепер вона вже ненавиділа чоловіка. По-справжньому люто ненавиділа. Рухаючись, неначе сомнамбула, вона повільно й акуратно вписала до форми згоди своє прізвище. Рука була наче чужа.

Доктор Міллз відвів їх до іншого крила лікарні й лишив у порожній приймальні. Через шок вона не могла зібрати думки докупи.

Джаред потребує операції, бо інакше загине.

Він не міг загинути. Йому ж лише дев’ятнадцять. У нього ще все життя попереду.

Заплющивши очі, даремно намагаючись побачити хоч якийсь сенс в тому, як світ навколо неї виходить з ладу й розвалюється на шматки, вона безсило впала у крісло.

* * *

А ось це вже було занадто. Тільки не сьогодні.

Молодий хлопець на тому кінці шинквасу, Алан, чи Алвін, чи як там його, ледве не вмирав — так уже благав її погодитися на побачення. Та ще й відвідувачів майже не було — на бензин годі заробити з такими чайовими. Шикарно. Просто шикарно.

— Агов, Кенді, — то знов той малий звертався до неї, склавши підборіддя на руки, наче підлабузливе цуценя, — прошу, можна мені ще пива?

Вона з помітним зусиллям посміхнулася, коли відкорковувала й подавала йому пляшку. Коли вона наблизилася до його кінця шинквасу, він щось спитав, але в цей момент надворі щось блимнуло — чи то хтось проїхав повз, чи то заїхав на стоянку перед баром, і вона машинально глянула на двері. Що буде далі?

Коли ніхто не зайшов, вона зітхнула з полегшенням.

— Кенді? — його голос повернув її з роздумів.

— Пробач, що ти казав?

Він відкинув пасмо чорнявого волосся з чола й повторив:

— Я питався, як минув твій день.

— Божественно. Просто божественно.

* * *

Френк сидів у кріслі навпроти Аманди — він досі не тримався рівно, погляд так і лишався скляним. Вона чимдуж вдавала, що не помічає його.

Окрім цього й своїх страхів і тривоги за Джареда, вона ні про що більше думати не могла. У приймальні нікого більше не було, і перед її внутрішнім зором проносилися спогади про сина, стиснуті й ривкі — ось він маленький у неї на руках, крихітний і беззахисний, як всі немовлята у перші