Читати книгу - "Чорнильне серце"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
— Дурниці! — Меґі штовхнула його ліктем під бік. Вони прислухалися до нічних звуків. Вікно було трохи прочинене, надворі стояла тиша. Коти вгамувалися: мабуть, зализували рани. Перед крамницею часто сидів смугастий котяра з розірваним вухом… На мить Меґі здалося, ніби вона чує, як удалині шумить море. Та, може, той шум долинав від сусіднього автобану.
— Як гадаєш, куди подався Вогнерукий?
Темрява м’якою хусткою огорнула Меґі. «Цього тепла мені бракуватиме, — подумала вона. — Справді бракуватиме».
— Хто його знає, — байдужно відповів Мо. — Сподіваюся, кудись далеко. Але я цього не певен.
Так, Меґі теж сумнівалась.
— Гадаєш, хлопчина ще з ним?
Фарид… Їй подобалося це ім’я.
— Думаю, що так. Адже він повсюди бігав за Вогнеруким, мов цуценя.
— Фарид його любить. Гадаєш, Вогнерукий теж його любить?
Мо здвигнув плечима:
— Я не знаю, кого чи що любить Вогнерукий.
Меґі схилила голову батькові на груди, як щоразу робила це вдома, коли він розповідав їй яку-небудь історію.
— Вогнерукий і досі хоче роздобути ту книжку, еге? — прошепотіла вона. — Якщо він попадеться Басті до рук, той пошаткує його ножем на дрібні шматочки. Баста запевне вже давно має нового ножа.
У вузенькій вуличці пролунали чиїсь кроки. Відчинилися й зачинились двері, загавкав собака.
— Якби не ти, — сказав Мо, — я б теж повернувся туди.
Язикатий Піппо
— Вам просто збрехали, — сказала йому Кульбаба. — Тут на багато миль довкола — жодного села.
— Тоді ніхто й не почує, як ти закричиш, — промовив сицилієць і на диво спритно накинувся на неї.
Вільям Ґолдман. Принцеса-наречена
Другого ранку — була година десь так десята — Елінор зателефонувала Феноліо. Меґі саме сиділа на горищі й спостерігала, як Мо скидав з якоїсь книжки вкриту пліснявою палітурку — так обережно, ніби виймав з пастки покалічену тварину.
— Мортимере! — гукнув знизу Феноліо. — Тут у мене на телефоні якась істеричка, несе в слухавку щось несосвітенне. Каже, буцімто вона — твоя подруга.
Мо відклав роздягнену книжку й спустився вниз. Феноліо похмуро подав йому слухавку. Голос Елінор вергав у мирну кабінетну тишу слова відчаю й гніву. Мо ледве спромігся второпати щось із того, що вона кричала йому у вухо.
— Звідки він знав?.. Ах так, звісно… — чула Меґі його короткі фрази. — Спалили? Усі?! — Мо провів долонею по обличчю й поглянув на Меґі, хоч їй здалося, що він дивиться кудись крізь неї. — Гаразд, — мовив він. — Так, звичайно, хоча, боюся, вони й тут не повірять жодному твоєму слову. А те, що сталося з твоїми книжками, до компетенції тутешньої поліції не входить… Так, гаразд. Звичайно… Я тебе зустріну. Так. — І поклав слухавку.
Феноліо не міг приховати своєї цікавості. Він уже нюхом відчував нову історію.
— То що там іще скоїлось? — нетерпляче допитувався він у Мо, що стояв біля столу, невидющим поглядом втупившись у телефон.
Була субота. Ріко, наче мавпочка, висів на спині у Феноліо, а решта двоє дітей ще не прийшли.
— Що там сталося, Мортимере? Чи ти з нами вже не розмовляєш? Ти лишень поглянь на батька, Меґі! Стоїть, як опудало горохове!
— Телефонувала Елінор, — сказав Мо. — Тітка матері Меґі. Я тобі про неї розповідав. До неї вдерлися Каприкорнові люди. У всьому будинку поскидали книжки з полиць на підлогу й потопталися на них, наче на килимках перед порогом, а книжки, котрі стояли в бібліотеці… — Він на хвилю затнувся, потім повів далі: — Найцінніші її книжки вони повиносили в парк і спалили. Усе, що вона знайшла в бібліотеці, — це дохлий півень.
Феноліо різко випростався, й онук сповз із його спини на підлогу.
— Ріко, піди поглянь, що там поробляють котенята! — сказав він. — Тобі тут нема чого слухати!
Ріко запротестував, але дід невблаганно виштовхнув його з кімнати й причинив за ним двері.
— А чому ти такий упевнений, що за всім цим стоїть Каприкорн? — запитав він, обернувшись до Мо.
— А хто ж іще? Крім того, дохлий півень, наскільки я пригадую, — його візитка. Чи ти вже забув історію, яку сам-таки й вигадав?!
Феноліо пригнічено помовчав, нарешті пробурмотів:
— Чого ж, не забув.
— А що з Елінор? — Серце в Меґі, поки вона чекала на батькову відповідь, шалено калатало.
— На щастя, її тоді ще не було вдома. На зворотному шляху вона не дуже поспішала. Хвалити Бога! Але уявляєш, як їй тепер? Найкращі її книжки… Господи!
Феноліо неслухняними пальцями підібрав з підлоги кілька олов’яних солдатиків.
— Так, Каприкорн любить вогонь, — глухо промовив він. — Якщо це був справді він, то нехай твоя подруга радіє, що він не спалив заразом і її.
— Я їй так і перекажу. — Мо схопив коробку сірників, що лежала на письмову столі Феноліо, відкрив її, потім неквапно закрив.
— А що з моїми книжками? — Меґі ледве зважилася вимовити це запитання. — Моя скринька… Я сховала її під ліжком.
Мо поклав коробку із сірниками на місце.
— Це єдина добра новина, — промовив він. — З твоєю скринькою нічого не сталося. Вона й досі стоїть під ліжком. Елінор зазирала туди.
Меґі глибоко зітхнула. Хто ж палив книжки? Невже Баста? Ні, Баста вогню боїться, вона добре пригадує, як Вогнерукий його цим дражнив. Та, зрештою, яка різниця, хто з Каприкорнових людей зробив ту чорну справу. Скарби Елінор загинули, й оживити їх не в змозі навіть Мо.
— Елінор прилетить сюди літаком, я маю її зустріти, — сказав Мо. — Забрала собі в голову, що треба нацькувати на Каприкорна поліцію. Я сказав їй, що це, на мою думку, марна річ. Навіть якби їй пощастило довести, що то його люди вдерлися до її будинку, то чим вона підтвердить, що вони діяли з його наказу? Але ж ти знаєш Елінор…
Меґі похмуро кивнула головою. Так, вона знала Елінор і добре її розуміла. А ось Феноліо розсміявся.
— Поліція?! — вигукнув він. — До Каприкорна немає сенсу з’являтися з поліцією. У нього свої закони й свої правила.
— Припини! Це тобі не книжка, яку ти пишеш! — різко урвав його Мо. — Може, придумати такого типа, як Каприкорн, і приємно, але повір мені: зіткнутися з ним у житті — приємність не велика. Я їду в аеропорт. Меґі лишаю тут. Пильнуй за нею добре!
Не встигла Меґі заперечити, як батько був уже за дверима. Вона кинулася за ним навздогін, але у вуличці назустріч їй трапилися Паула й Піппо. Вони схопили її за руки й потягли за собою. Меґі мала грати роль людоїда, відьми, шестирукого чудовиська — одне слово, персонажів дідових історій, якими діти населяли свої ігри й довколишній
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Чорнильне серце», після закриття браузера.