Читати книгу - "Гаррі Поттер і в'язень Азкабану"

ще раз роззирнувся. Неподалік стояло дерев'яне пошарпане крісло на трьох ніжках. Хтось видер з нього цілі шматки.

- Привиди такого не роблять, - проказав він. Тієї миті нагорі щось рипнуло. Вони втупилися в стелю. Герміона так міцно вчепилася Гаррі за руку, що в нього заніміли пальці. Він знову глянув на неї, запитально звівши брови. Герміона знову кивнула і відпустила його руку.

Якомога тихіше вони пробралися в передпокій і почали підійматися хиткими сходами. Усе було вкрите товстим шаром пилюки, але на підлозі залишилася широка чиста смуга, мовби тут щось тягли нагору.

Дійшли до темного сходового майданчика.

- Нокс, - прошепотіли вони разом, і світло на кінцях їхніх паличок погасло. Одні-єдині двері перед ними були відчинені. Підкравшись, вони почули там якийсь шурхіт, тихенький стогін і гучне протяжне муркотіння. Востаннє обмінялися поглядами і помахами голів.

Міцно стискаючи перед собою чарівну паличку, Гаррі штурхнув ногою двері.

На розкішному ліжку з брудною запоною і стовпчиком на кожному куті розлігся Криволапик і голосно до них муркотів. На підлозі біля нього, тримаючись за ногу, що стирчала під неприродним кутом, сидів Рон.

Гаррі з Герміоною кинулися до нього.

- Роне... що з тобою?

- А де пес?

- То... не пес, - простогнав Рон, скриплячи зубами від болю. - Гаррі, це пастка...

- Що?..

- Це він пес... Він - анімаг...

Рон дивився за Гарріну спину. Гаррі озирнувся: якийсь чоловік, схований в затінку, зачинив двері.

Брудне скуйовджене волосся звисало йому аж до пояса. Якби у глибоких і темних очницях не поблискували білки очей, його можна було б сприйняти за трупа - воскового кольору шкіра так щільно обтягувала кістки обличчя, що воно нагадувало череп. Його жовті зуби вишкірилися в посмішці. Це був Сіріус Блек.

- Експеліармус! - гаркнув він, спрямувавши на них Ронову чарівну паличку.

Палички Гаррі й Герміони вирвалися з їхніх рук і, злетівши в повітря, опинилися в Блека. Не спускаючи очей з Гаррі, він наблизився до них.

- Я знав, що ти прийдеш на допомогу другові. - Голос Блека звучав так неприродно, ніби він давно вже ним не користувався. - Твій батько вчинив би так само заради мене. Сміливо, що й казати: ти навіть не побіг по вчителів. Я вдячний... це значно полегшує справу..

Глузлива згадка про батька обпалила Гаррі, наче блискавка. В його душі закипіла хвиля ненависті, витіснивши страх. Уперше в житті він прагнув мати в руці чарівну паличку не задля оборони, а щоб напасти... і вбити. Не роздумуючи, він кинувся вперед, але його відразу ж схопили дві пари рук.

- Гаррі, не треба! - нажахано прошепотіла Герміона, але тут, насилу зводячись на ноги, до Блека заговорив Рон.

- Якщо хочеш убити Гаррі, тобі доведеться вбити й нас! - розлючено вигукнув він, захитавшись від виснажливого болю.

Щось блиснуло в затьмарених Блекових очах.

- Краще ляж, - тихо промовив він. - Бо так ти ще гірше пошкодиш ногу.

- Ти чув? - кволо вимовив Рон, хапаючись за Гаррі, щоб утриматися на ногах. - Тобі доведеться убити нас трьох!

- Сьогодні тут буде тільки одне вбивство, - вишкірився Блек.

- А чого б це?! - Гаррі вивільнився з рук Рона й Герміони. - Минулого разу тобі було на таке начхати! Ти не вагався, коли вбивав тих маґлів довкола Петіґру.. Невже в Азкабані ти розм'як?

- Гаррі! - заскімлила Герміона. - Мовчи!

- ВІН УБИВ МОЇХ МАМУ Й ТАТА! - заревів Гаррі, вирвався від Рона з Герміоною і кинувся вперед...

Він забув про магію... забув, що був худеньким тринадцятирічним хлопцем, а Блек - високим дорослим чоловіком. Тієї миті він прагнув єдиного - завдати Блекові якнайсильнішого болю, і байдуже, що станеться з ним самим...

Блек явно не очікував такої безглуздої атаки, тож не встиг підняти чарівну паличку вчасно. Однією рукою Гаррі схопив Блека за худющий зап'ясток, відхиляючи вбік чарівні палички. Другою рукою, стиснутою в кулак, він заїхав Блекові в скроню, і вони обидва відлетіли до стіни...

Герміона заверещала, закричав і Рон. Бухнув сліпучий спалах - із чарівних паличок у Блековій руці ринув вогняний струмінь, що пролетів біля самого Гарріного обличчя. Він відчував, як жилава Блекова рука вивертається з його пальців, але не відпускав її, а другою рукою молотив Блека всюди, куди міг.

Але тут Блек дотягся до Гарріного горла...

- Е, ні, - заревів він. - Я так довго чекав... Його пальці стискалися, Гаррі задихався, його окуляри збилися набік.

Він помітив, як Герміона замахнулася ногою, і Блек, захрипівши з болю, відпустив Гаррі. Рон наліг на ту руку, в якій Блек стискав чарівні палички, почувся легенький хрускіт...

Гаррі вивільнився з-під клубка тіл і побачив свою чарівну паличку, що відкотилася далі. Він кинувся до неї, але...

- Ой!

У битву встряг Криволапик - його пазурі вп'ялися в Гарріну руку. Гаррі віджбурнув його, і тоді Криволапик шугнув до чарівної палички...

- ТПРРРУСЬ! - заревів Гаррі і копнув його ногою. Криволапик відскочив, бризкаючи слиною. Гаррі схопив чарівну паличку й обернувся. - Відійдіть! - крикнув він Ронові й Герміоні.

Їм не треба було повторювати двічі. Захекана Герміона з закривавленою губою відскочила набік, схопивши їхні з Роном палички. Рон підповз до ліжка й, важко дихаючи, простягся біля нього. Його бліде обличчя від болю позеленіло, він підтримував свою зламану ногу.

Блек лежав під самою стіною. Уривчасто дихаючи, він стежив за Гаррі, який повільно підійшов до нього й націлив чарівну паличку просто Блекові в серце.

- Хочеш мене вбити, Гаррі? - прошепотів він.

Гаррі зупинився над Блеком, не відводячи палички. Довкола лівого Блекового ока розпливався великий синець, а з носа текла кров.

- Ти вбив моїх батьків, - сказав Гаррі, і голос його ледь-ледь затремтів, але рука з чарівною паличкою не здригнулася.

Блек дивився на нього запалими очима.

- Не буду заперечувати, - сказав він дуже спокійно. - Та якби ти знав, що сталося насправді...

- Насправді? - Гаррі відчув шалене гупання в скронях. - Ти продав їх Волдемортові, ось що сталося!

- Ти повинен мене вислухати, - в голосі Блека пролунали наполегливі нотки. - Щоб потім не шкодувати... ти не розумієш...

- Я все розумію краще, ніж ти гадаєш, - заперечив Гаррі, а голос його ще більше затремтів. - Ти ж її ні разу не чув, правда? Мою маму... як вона благає, щоб Волдеморт мене не вбивав...