Читати книгу - "Темний світ. Рівновага"

— Міша враз пополотнів. — Скажіть, що робити. Я піду на все.

— Ні, таки розридаюся, — Ліза випустила в небо стовп тютюнового диму.

З боку університету підтюпцем біг Піпл. Залишивши Мішу й Леру на лаві, ми з Гришею й Лізою поспішили йому назустріч.

— Тягнемо її до порталу, — сказала Ліза без передмов.

Я не повірила вухам:

— Живу людину?!

— Вона ненадовго людина. — Ліза докурила сигарету. — Йдеться, як я розумію, про годину чи дві. При тому, що на ній висить півсотні жертв у Головній будівлі. І вона їх піратить, сама того не розуміючи. Ні, нафіг з пляжу...

Я глянула на їхні обличчя й зрозуміла, що всі згодні з Лізою, а отже, я мушу бути дуже переконлива, бо я одна проти всіх.

— Зрозумійте, Тінь від нас цього й чекає! Вона спеціально підстроїла, щоб ми швидко знайшли цю дурну й викинули за портал! Вона маніпулює нами — що, будемо передбачувані?!

— Те, що творить ця Тінь, взагалі, по-моєму, не має аналогів, — буркнув Піпл.

— Ти все-таки ненормально добра, — Ліза похмуро посміхнулася. — Якби Лера надіслала такий чайничок мені... Катюзі по заслузі!

— Річ не в мені! У нас Тінь, яка не просто піратить. Вона перетворює на Тіні живих людей...

— Паскудь, — вставила Ліза.

— Людей! Чи не ти мене вчила...

— Так, авжеж, я тебе вчила, — відмахнулася Ліза. — Ти подивися на неї!

Я озирнулася. Зупинка, де сиділи Міша й Лера, була від нас за п’ятдесят кроків. Я побачила, як Лера встає, озирається, явно побадьорішавши; її бліде лице пожвавішало, в очах з’явився блиск, гострий і навіть веселий.

— Приходить до тями, — сказав Піпл. — Зараз засвоїть енергію, яку витягла зі своїх жертв... і втече.

— Гришо, прошу доставки, — Ліза рушила до зупинки. Гриша поспішив за нею, на ходу витягаючи з сумки балон. Я наздогнала їх і перепинила шлях:

— Стривайте!

— Даш, це небезпечно, — серйозно сказала Ліза. — Вона набере сили, втече, і що буде з її жертвами?

Я розуміла її правоту. Якби Міша за неї не просив, якби він не сказав по телефону: «Дашо, врятуй, тільки ти можеш...»

А я, виявляється, не можу.

— Якщо її зараз викинути за портал, обірветься ниточка до її хазяйки, — швидко сказала я.

Ліза поморщилася:

— Немає ніякої ниточки. Ця Тінь не ідіотка, вона ж знала, що ми візьмемо Леру. Вона давно все підчистила, кінці у воду!

— Дайте мені годину, — заблагала я. — Потім робіть що хочете.

* * *

Цілеспрямованість зробила мене говіркою і сміливою. Я легко знайшла спільну мову з дівчиною на вході й уже через хвилину розмовляла з тим самим офіціантом, який став учора свідком події. Він був немолодий, і, очевидно, це його дуже вразило.

— Ніколи в нас не було таких випадків. Клієнти, бувало, напивалися, билися, ну, їх виводили... Але щоб пристойна жінка... Тобто спершу в неї стався напад, вона проковтнула соломинку від коктейлю... Але замість того, щоб прийняти від нас допомогу, влаштувала огидний скандал. Погрожувала, кричала, вимагала книгу скарг...

Ми розмовляли у порожньому ресторані. Дивно: я раніше чула краєм вуха, що ця точка досить популярна. І зараз обідній час, за вікном ходили юрби туристів та городян, на вході було вивішене привабливе меню цілком пристойного бізнес-ланчу... Але відвідувачів не було жодного.

— Щось будете замовляти? — запитав нас з Піплом офіціант. — У нас знижки на бізнес-ланч, при замовленні чашечки кави другу даємо в подарунок...

— Вибачте, — сказала я. — У нас дуже мало часу. Ця жінка нічого не забула? Парасольку, шарф...

Він похитав головою.

— Вона до вас раніше заходила?

— Ні.

— Щиро дякую.

З відведеної мені години минуло п’ятнадцять хвилин. Ми з Піплом вийшли на людну вулицю. Піпл принюхався:

— Є слід... Старий, позавчорашній. Спробуємо...

І, роздимаючи ніздрі, він повільно рушив по вулиці, іноді зупиняючись, іноді навіть стаючи рачки й опускаючи голову до асфальту. Люди дивилися на нього з подивом і страхом. Але справжній жах з’явився на морді собаки, з якою Піпл випадково зіштовхнувся буквально носом.

Хазяїн, стурбований, підтяг собаку до себе. Піпл її навіть не помітив, устав і витер ніс хусткою:

— Отут вона вийшла на дорогу і якийсь час ішла по проїзній частині... Так звичайно роблять, коли хочуть збити зі сліду шукача, тільки йдуть по річці. Ну, ти розумієш — центр, потік машин, потік людей... Я більше не можу.

Від години, яку дала мені Ліза, залишилася рівно половина.

— Машини в неї нема, — сказав Піпл, акуратно прочищаючи ніздрі. — Громадським транспортом не користується. Отже, живе десь поблизу. Скоріше за все, і працює теж.