Читати книгу - "Сибіріада польська"

— А якщо так, то хай пані не дивується радянській владі, що хоче бути впевненою, що українка, громадянка Наталія Миколаївна Величко, є цій владі вірна, підтримує її і в разі потреби буде боротися з її ворогами! Думаю, що я ясно це пані виклав? А ви мені тут про якихось шпигів, донощиків починаєте...

Під час цього допиту Наталка підписала папір, який Савчук озаглавив: «Акт лояльності», зі змісту якого випливало, що Наталія Величко, стараючись про повернення разом зі своїм малолітнім синком Андрійом на Західну Україну, декларує свою повну лояльність до радянської влади і добровільно зобов’язується доповідати «відповідним органам про всі контрреволюційні злочинні наміри проти цієї влади». Кінцеве речення попереджувало її ще про сувору судову кару у разі виявлення будь-кому факту про підписання цього «Акта лояльності».

сінь у тайзі. Дні стають коротшими, вечори холоднішими, ранки біліють делікатним інеєм, небо і річкові води робляться прозорими, мов скло. Тайга з кожним днем набирає кольору мідної циганської сковороди. Стає коричневою вічно налякана осика, жовтіють берізки, сіріють голочки модрини, гілки кедрів згинаються під тягарем гранатових зернистих шишок, червоніють горобина і глід, а серед моху й відцвілого вересу кармінними гронами ховається брусниця. Останні келихи білих рижиків, останні витривалі на заморозки коричневі польські гриби. Білки й бурундуки працьовито збирають і ховають, де вдається, зимові запаси. Птаство відлітає у теплі краї. Лисиці поглиблюють нори. Вовки тягнуть за собою однорічний приплід і маскують барлоги. Бурі ведмеді, які влітку нагромадили під шкірою немалі запаси жиру, волочаться тайгою сонні й роздратовані у пошуках безпечного і теплого зимового барлога. Як відрізало, зникають комарі і кошмарна мошка.

Люди тайги не гірше від всякої стихії відчувають наближення зими й пораються перед її приходом, щоб до неї як слід підготуватися. Хто живий, як вміє громадить зимові запаси. До останньої бараболі, до останнього зернятка збирають люди те, що самі весною посадили, особливо капусту й картоплю. Сибіряки капусту квасять у дерев’яних бочках, картоплю ховають у хатах, у погребах, кмітливо прихованих під підлогою. Замерзла на кістку картопля також не пропаде, лише зварена чорніє і смак має прісно-солодкий. До бочок, до кмітливо споруджених «туясків» з березової кори, збирають брусницю, болотяну кислицю, солять білі рижики. Збирають зілля, всякі трави на ліки. Сушать гриби й саранку. Квасять черемшу з часниковим смаком і запахом. Квасять горобину. Сушать чорні ягоди черемухи, які змелені в жорнах, потовчені в ступі, змішані з мукою пригодяться на паляниці. Ну й кедрові горіхи струшують з дерев, оббивають, лущать з шишок і сушать. Сибірський кедровий горіх має солодкий смак, оліїстий, багатий вітамінами й поживний. А хто більш упертий і знає способи, може з кедрових горіхів олії витовкти. Користуючись з того, що осінні ріки стають лінивими, менш повноводними, а несуть води такі прозорі, що видно крізь них до дна, люди добувають рибу на зиму. На плоскодонних човнах, на плотах зі смоляною реєю, установленою на носу, пливуть ночами по течії і з остенем полюють на дрімаючі великі риби.

Сибіряки з діда-прадіда про це все знали, все це вміли. Поляки, люди нетутешні, якщо хотіли зиму пережити, мусили тільки цього всього навчитися, до цього звикнути. «Привикнеш, привикнеш,— часто звертався до поляків комендант Савін і з іронічною посмішкою додавав: — А не привикнеш, здохнеш...»

Засланці з Калючого використовували осінь, готувалися до зими. Добре знали, що їх тут взимку чекає, встигли пересвідчитись у цьому. Йшла зима, а вони не мали ватних штанів, курток-фуфайок, шапок-вушанок, рукавиць, не говорячи вже про необхідні тут валянки, чоботи з халявами, спеціально товчені з овечої вовни. Одяг, в якому сюди приїхали, непристосований до клімату, знищився, пошарпався. У що вдягнутись, що взути, особливо що нема за що і де того одягу купити. Продовжували гніздитися у забитих, заклоплених, погано огріваних і непристосованих до зими бараках. Харчування весь час скупе, залежало від виділення хліба і супу з їдальні. Табірний магазинчик світив пустотою. Отже, як уміли до тої чергової засланської зими підготувалися. Особливо ті, які бралися з долею за руки, брутальну дійсність трактували реально, не піддавалися оманливим чуткам і бажанням.

Мрії. Надії. «Побачите, що ще на Різдво будемо в Польщі!» — «Світ про нас не забуде, не дозволить!» — «Ви чули, люди, що одній пані з шостого барака Матір Божа Ченстоховська виявилася? Така вся жалобна, в чорне одягнена з маленьким Ісусом на руках. Появилася їй біля кладовища, над Поймою. Та пані з шостого барака стояла на колінах, уся в молитвах, над могилою свого синочка, що від тифу в травні помер. Раптом дивиться, а від тайги Матір Божа на такій білій хмарочці піднімається. Жіночка налякалася, перехрестилась і подумала, що, мабуть, їй це все здається. А Матір Божа таким сумним голосом відізвалася такими словами: Не бійся мене, добра жінко. Ти пізнаєш мене? Пізнаю тебе, Найсвітліша Панночко, ти наша Королева Польщі, Матір Божа Ченстоховська! Так, то я є, ваша королева й заступниця. Велике нещастя упало на Польщу й на поляків. Плачу над вами, жалобу по вас ношу, одягаюсь у чорне. Але я є разом з вами. Скрізь! І як бачиш, навіть тут у Сибіру. І разом із вами молюсь до Бога Отця і Сина і Духа Святого, щоб це ваше страшне пекло невдовзі закінчилося! Може, навіть на Різдво... Може, ще більше б сказала, але та пані з шостого барака не видержала, тільки з плачем зірвалася з колін, щоб Матері Божій руки поцілувати, а та зникла, над тайгою в блакитній хмарі розплилася»... — «Чудо! Чудо! Чудо!» «Що там, саме Чудо! Якась святоша дурниці вигадує, Бога гнівить!» — «До зими краще підготуймося, бо без чудес замерзнемо або з голоду подохнемо» — «Зрозумійте, люди: Франції нема, Голландії, Норвегії нема! Біс його знає, чи Англію не проковтнули, а ми тут, як ті дурні, на допомогу світа розраховуємо! Люди,