Читати книгу - "Диво в Берліні. Як дев’ять веслярів поставили нацистів на коліна"

подивитися на веслування Франкліна-молодшого. Але того вечора Ульбріксону подзвонили з Гайд-Парку, розташованого неподалік вгорі по течії річки. Це був Джон Рузвельт, наймолодший син президента. Він також веслував у Гарварді і питав, чи не може він супроводжувати тренера замість президента.

Наступного дня із Джоном Рузвельтом у катері — високим, гарним хлопцем із зачесаним назад волоссям і теплою, чарівною усмішкою, Ульбріксон провів ще одне останнє випробування, щоб подивитися, чого очікувати в день перегонів. Він дав старт старшим хлопцям, своїй новій основній університетській команді, на дистанцію 6.4 кілометра. Коли вони пройшли позначку 1.6 кілометра, до випробування приєдналися Джо і другокурсники. Вони швидко вирвались уперед. Біля позначки 3.2 кілометра видатні першокурсники Тома Боллеса також вступили у змагання. Решту шляху другокурсники і першокурсники змагалися за перше місце, а явно виснажена основна університетська команда пасла задніх. Зрештою, першокурсники прийшли на півкорпусу попереду Джо і другокурсників, і обидва човни далеко випередили новопризначений університетський екіпаж. Здивований Джордж Покок сказав: «Другокурсники сьогодні вперше за кілька тижнів виглядали непогано. Це, безумовно, багатообіцяючий екіпаж». Хоч, як відомо, Ел Ульбріксон нічого не сказав ні публічно, ані своїм найближчим друзям, він, мабуть, крутився у ліжку тієї ночі. Наразі, жереб був кинутий, програми були надруковані, й старші хлопці веслуватимуть як основна університетська команда. Але йому не могло сподобатися те, що він побачив цього дня.

14 червня Ульбріксон запросив Рояла Брогема нагору в житло екіпажа, щоб показати дещо. Протягом багатьох місяців Брогем щодня використовував свою спортивну колонку «Ранок опісля», щоб співати дифірамби другокурсникам, іноді за рахунок старших хлопців, які зараз були у складі основної університетської команди. Старші хлопці сприйняли це як виклик. Тепер у своїй роздягальні вони розвісили знаки, щоб підтримувати свою мотивацію: «Пам’ятайте ранок опісля!», «Доженемо малюків Брогема!» Більше того, Ульбріксон сказав Брогему, що Боббі Мок мав нову мантру, коли закликав до додаткових зусиль: «Дайте десятку для РБ». Коли Мок вдався до цієї команди, як розповів Ульбріксон, «хлопці так гаряче взялись її виконувати, що варто було б обгорнути азбестом рукоятки їхніх весел, щоб вони не спалили човен».

Ульбріксон, ймовірно, не знав, що Боббі Мок виробив складний набір словесних кодів, реальне значення яких знали лише він і його команда. Деякі з них були просто скороченими варіантами довших команд, які він деколи давав у човні. «SOS», наприклад, означало «slow on slides — повільно на слайдах». «ОК» означало «keep the boat on keel — тримай човен на кілі». Більшість, однак, були закодовані, адже ні Мок, ні його хлопці не хотіли, щоб інші екіпажі або тренери знали їхнє точне значення. «WTA» означало «wax their ass — начисть їм дупу». «BS» означало «beat the sophs — побий другокурсників». І ще, за тією ж схемою, «BAB» означало «beat Al’s babies — побий малюків Ела».

Все було тихо на човновій станції Вашингтона у ранок регати. На відміну від футбольних тренерів, які часто намагаються налаштувати своїх гравців на велику гру, тренери з веслування іноді займають протилежну позицію. Добре треновані веслярі, за досвідом Ульбріксона, були як збудливі скакові коні. Щойно вони перебували в русі, хлопці розривали свої серця, щоб виграти. Їхня сила волі була неприборканою. Але він не хотів привести їх на старт у милі, тому завжди давав їм спокій перед змаганнями, і хлопці провели ранок дрімаючи, граючи в карти і теревенячи між собою.

Аж 100 тисяч осіб, як очікувалось, мали приїхати на регату, але на середину дня з’явилася, мабуть, лише третина з них. Це був дуже вологий, вітряний день, дощ косими потоками падав із темних небес — вочевидь, невдалий день, щоб стояти у негоду і дивитися перегони. Есмінець Військово-морського флоту і катер берегової охорони, 73-метрова «Тампа», розташувались поруч, але близько 100 менших суден — вітрильники, плавучі будинки і яхти — попрямували до фінішу, де стояли, погойдуючись і підстрибуючи на якорі. Майже кожен, хто був на борту, залишався в каюті якомога довше, очікуючи на початок перегонів.

У другій половині дня вони почали з’являтися на своїх палубах у бушлатах і макінтошах. У Поукіпзі група фанатів купила яскраво-рожеві клейончасті скатертини і змайструвала з них накидки і капюшони. Інша група зробила наліт на будівельний магазин, купивши рулон толю, і примудрилася зліпити з нього плащі. Поволі темні маси людей, що тулилися під парасольками, спустилися униз крутим берегом від Мейн Стріт до води, де зайняли позиції уздовж берега або чекали в черзі, щоб перетнути річку на поромі. Оглядовий потяг почав заповнюватись пасажирами, хоча цього року відкриті вагони не користувались такою популярністю, як закриті, у яких швидко були зайняті всі місця. В елінгах по обидва боки річки хлопці закінчували оснащення своїх човнів. Із 16 човнів, що були на річці того дня, Джордж Покок побудував 15.

Незадовго до 16:00 під проливним дощем першокурсники Тома Боллеса підгребли вгору по річці до заякорених човнів і стали на стартову позицію, із Колумбією з одного боку і Каліфорнією з іншого. Том Боллес і Ел Ульбріксон піднялися в потяг у вагон преси разом із Джоном Рузвельтом, який відразу за одну ніч став запеклим шанувальником «Ескімосів». Вода капала з крисів старого поношеного щасливого капелюха Боллеса. З того часу, як він почав одягати його в дні перегонів у 1930 році, він не програв жодного змагання.

На воді негода була ще дошкульніша, ніж на суші. Човни вишикувалися, вистрілив стартовий пістолет, і регата почалася, перш ніж будь-хто зрозумів це, а з нею почалась і спроба Вашингтона отримати тотальну перемогу на Гудзоні. Роял Брогем, згорбившись над мікрофоном «Ен-Бі-Сі», почав коментувати перегони. Фанати уздовж берегової лінії заглядали крізь завісу дощу з усіх сил, щоб відрізнити один човен від іншого.

Перегони стартували на частоті 30 гребків. Потім, коли з Доном Х’юмом на загребному веслі, великим Горді Адамом у середині човна і чіпким Джонні Уайтом на місці номер 2 всі увійшли в свій ритм, першокурсники Вашингтона почали вириватися вперед, віддаляючись від інших, начебто без будь-яких зусиль, гребок за гребком.