Читати книгу - "Пасажири вільних місць"

Весілля Карен Бакегор було гучне; зібралася сила гостей, столи вгиналися від наїдків і напоїв. Карен сама ходила поміж гістьми, велика, спокійна, й пильнувала, щоб їм чого не забракло. Вона була така гарна у весільному уборі, просто красуня, дарма що мала сорок два роки. Тільки дві рожеві плями на скронях не пасували до її виразного, урівноваженого обличчя. Та, може, їх запалила любов, «жар кохання», як пишеться в книжках?

Від неї погляд мимоволі звертався на молодого, двадцятирічного хлопця, що сидів на покуті. Гарний, нема що казати; не одна дівчина, певне, задивлялася на нього і вигадувала собі якесь діло, щоб трапити йому на очі, але решта всі не помічали в ньому нічого особливого. Чорний буйний чуб і дві вуглини замість очей, до того ж трохи вже пригаслих, от і все. Та, може, для кохання цього й досить?

Люди мали за зле не те, що Карен Бакегор знову виходила заміж. Вона чесно вдовувала чимало років після смерті чоловіка, підтримувала в господарстві той самий лад, що був за нього, й добре виховала трьох синів. Кожне розуміло, що вона стомилась і потребувала опори та й трохи домашнього тепла, бо ж недарма кажуть, що вдовина постіль найхолодніша. Аби Карен вибрала собі вдівця, та ще й господаря з їхньої округи, то все було б як належиться. Але в таких літах закохатися в молодого, дати волю своїй пристрасті, — а всі ж мали її за таку стриману й статечну! — задивитись на чорночубого двадцятирічного волоцюгу, перепродувача коней, гендляра, чи який він там біс! Хіба ж не ганьба? Мабуть, надто в неї кров розгулялася в переступному віці. В кожному разі, гірко на таке дивитися, — не буде з того заміжжя пуття!

Карен Бакегор махнула рукою на поговори, бо ж не могла позатикати людям роти. Вона завше дотримувалася правил і звичаю, рахувалася з думкою округи, життя її пливло спокійно, як широка, могутня річка, що ніколи не виходить із своїх берегів. А тут раптом вона знехтувала все і пішла своєю дорогою, безоглядно відкинула пристойність, повагу до бога й до людей, надумала одружитися всупереч законам природи.

Карен знала, що їй не буде прощення, тому ніякої втіхи не відчувала. Та що вона могла вдіяти? Якась чужа, невідома сила опосіла її душу й порядкувала нею. Карен сама собою не володіла. Хіба вона була винна, що в неї тисло під серцем і наморочилося в голові від погляду чорних Йоганесових очей? А ноги підгиналися, тільки-но він торкався її? Звісно, сини мають слушність, і сусіди теж. її саму десь глибоко точив ненастанний сумнів. Але що мусить бути, того не минеш: вона не мала іншої ради, як заплющити на все очі. її опанувало кохання, яке вона знала досі тільки з пісень і дешевих книжок; воно завше несе з собою горе, смуток і ганьбу. Ганьби Карен уникнула, вперто домагаючись шлюбу в церкві; ох, якби ті, хто з неї кпив, знали, якої потуги й приниження їй це коштувало! А вже смутку й горя не може вона відвернути; їх бог посилає, скільки сам кому схоче.

Наступний рік Карен Бакегор прожила наче в норі. Вона, що цілий вік свій була на видноті, вставала й лягала разом із сонцем, а вночі спала здоровим сном, тепер зробилася наче якоюсь нічною істотою, що боїться світла. Ранок не давав їй відчуття, що вона добре відпочила, вдень вона ходила млява і тільки на вечір знову оживала. її бентежив ясний день і погляди хуторської челяді; вона робила те, що сам бог призначив жінці і що ні для кого не таємниця, але тепер боялась, аби ніхто нічого не помітив. Під чужими поглядами вона почувала себе нечистою, наче на її косах, убранні і в очах лишилися сліди нічних любощів.

А жага її не меншала. Запаморочена й пригнічена соромом, ходила Карен удень, чужа сама собі, й нетерпляче дожидала ночі, важкої від п’янкого чаду. Свого першого чоловіка Карен любила, вони жили тихомирно, ділячи між собою щоденний клопіт. їхні взаємини складалися в спільній роботі, і день закінчувався поцілунком. А їх з Йоганесом нічого не лучило вдень; їхні руки ніколи не стрічалися коло одного діла, а погляди — в спокійному вирозумінні. Стомлені, вони позирали одне на одного за сніданком і не мали про що говорити. Потім Карен ішла до своїх справ, а Йоганес, звелівши запрягти собі підводу, вирушав до міста. Вона дбала про нього, тримала в порядку його одяг, годувала смачними стравами, як він повертався додому. А Йоганес приймав усе те як належне, ніколи не дякував і нічого не хвалив. Сам він не почував за собою ніяких обов’язків; вважав, що й так багато зробив, зв’язавши свою долю з літньою жінкою. Коли вона пробувала заводити мову про господарство, він позіхав.

Тоді Карен поклала собі мовчати, боячись, що надокучить йому й відіб’є бажання вертатися додому, сама собі радила й надривалася на роботі, щоб добути йому грошей на виїзди. Вдень вона дозволяла Йоганесові тинятися де завгодно, коли вже сонце все одно не обдаровувало їх благодаттю своєю, вимагала тільки, щоб на ніч він неодмінно повертався додому.

Коли минув рік, обоє вони вигасли. Карен помітила це і по собі, й по ньому, до того ж переконалася, що завагітніла. Вона збентежено ворушила попіл, шукаючи під ним жару чи бодай іскорки. Невже ж вона не знайде хоч дещицю тепла до того, чию дитину вона носить під серцем, а в Йоганеса — хоч краплю ніжності до матері своєї дитини? Яка б то була тепер винагорода й спочинок — спертися в кволості своїй на дужу руку й цілувати її з покірною вдячністю… Але такого не сталося.

Відтоді вона цілком змінилася, стала знову колишня, зухвала Карен Бакегор. Та в ній з’явилося й щось нове — відвага й рішучість, що змушувала інших до покори. Вона вже не спускала очей ні перед ким і не ховала свого суворого обличчя від денного світла. Покликавши наймитів, вона звеліла винести чоловікове ліжко та всі його речі до іншої кімнати. Приголомшені тим наказом, наймити боязко зайшли до спальні, обережно ступаючи по підлозі, наче мостини пекли їм ноги, і спантеличено перезирнулися. Спальня, либонь, могла б викликати двозначні жарти, але в