Читати книгу - "Війна з багатоликим звіром"

Мені вистачає світла з вулиці, я лягаю в ліжко й врубаю маг. З безлічі своїх касет тепер я сприймаю лише найважчі роки. Навіть од старого Елвіса мене нудить. Найбільше ж люблю «Секс пістолз».

Мені, власне, цілком добре самому, а коли стає погано, то досить лише нашкребти з підлоги мазутового пилу, спасибі, його тут удосталь, зварити «м’ясця» та насушити розчинного порошку. Потім запити все це літром води.

Отож, сиджу я одного разу, слухаю музику, коли це — стук у двері. Я вимкнув магнітофон і виглянув у вічко. На сходах — цілковита пітьма, однак я розгледів жіночу постать. Це могла бути Тіна… або, зрештою, й мама.

Я миттю відімкнув. Переді мною стояла зовсім незнайома дівчина.

— Що ти тут робиш? — запитала вона, перейшовши відразу ж на «ти».

— А ти?

— Я евакуйована, приїхала навідати нашу квартиру. Ми живемо в шістнадцятій, а в цій — наші знайомі Мрачеки. Вони зараз теж разом з нами в горах. Я почула музику.

— І прийшла подивитися, чи не розтрощив я квартиру Мрачеків, правда? То йди глянь і можеш їх заспокоїти.

Дівчина швидко оглянула квартиру. Під величезною копицею волосся у неї містилося надзвичайно мале личко з неймовірно великими очима. Нічого, гарненька з себе.

— Як тебе звуть? — поцікавилася вона.

— Міхал. А тебе?

— Аніла. Але часом називають і Ваніла.

— А як розпізнати, коли ти хто?

— Про це ти сам дізнаєшся. Ти гнідак, еге ж?

— Гнідак.

— А на скільки відсотків?

— Десь на вісімдесят-дев’яносто… не знаю точно. Мені плювати на це.

— Чому?.. А це що? — Вона взяла зі столу ложку й обережно торкнулася нею до бурого наросту БЗУ на моїй шиї. Потім натиснула дужче: — Боляче? — Вона говорила тільки запитаннями.

— Ні.

— А тут?

— Тут трохи відчуваю.

Вона тицяла ложкою доти, доки мені врешті набридло і я пояснив їй, що людина відчуває БЗУ як частку власного тіла.

— А яке воно, те відчуття?

— Нормальне.

— Це неможливо, адже нормальні люди — чисті. А ти можеш позбавитися цього?

— Міг би, але мені все це байдуже.

— Чому ти всіх зневажаєш? І чому ти тут сам?

— Бо голова нашої комунальної квартири — придурок.

— Тобто білий, так? Чому ж ти не став членом якоїсь гнідої банди?

— На банди я теж плюю. Мені й самому добре.

— Так не може бути.

— Може.

— То ти, виходить, самотній бешкетник.

— Що це означає?

— Так я називаю тих, хто залазить до заражених квартир, обігрівається рефлекторами й споживає розчинний порошок. Однак ти для цього надто молодий. Час від часу сюди, мов до готелю, вчащають повії, а за ними — банди, які купчаться зараз на майдані. Ті найбільше нищать меблі. Справжнісінькі дикуни.

— А ти, видно, на цьому знаєшся.

— Цей будинок завжди був наш, невже не віриш? І ми скоро повернемося.

— Ти часто приїздиш?

— Щотижня. А твоя музика мені подобається. Тільки чому ти Ввесь час крутиш «Секс пістолз»?

— Бо дуже люблю.

— Я теж… часом. Затанцюємо?

Аніла танцювала дуже добре, мала чудовий слух і чуття ритму, однак невдовзі вона вирішила йти.

— Як тобі там, у горах? — запитав я.

— Набридло. Лише старі й малі.

— Приїдеш іще?

— Коли захочеться. — Потім вона споважніла. — Я дала тобі змогу зрозуміти, коли саме буваю Ванілою. Але з гнідаком я б не змогла зустрічатись.

Я замислився. Що їй відповісти? Саме в цей час хтось постукав у двері. Це була Тіна.

— Не ображайся, мене змусили… — Швидко зашепотіла вона, тільки-но я відчинив. Потім до квартири вдерлася Тіборова компанія. В чоловіків у руках були тонкі сріблясті дротини, а в жінок — ланцюги.

— Чим ви тут займаєтеся, любі дітки? — вишкірився Тібор.

— А ви? — відрубала Аніла. Вона майже закричала.

— За мить ти дізнаєшся, люба дівонько, — Тібор підступав до неї.

— Навряд, — відповіла вона йому зовсім спокійно. — Це квартира наших сусідів, евакуйованої родини Мрачеків, і вам немає чого тут робити. Тож, будь ласка, забирайтеся геть! Або я закличу людей.

— Облиш її, Тіборе, — мовила Ріта. — Вона евакуйована, і в нас можуть бути великі неприємності.

— Зв’яжіть хоча б його! — наказав Тібор і вийшов.

Польда Штрунц заламав мені назад руки. Мія Робова накинула на шию ремінь і стягла зашморг, у такому вигляді мене, як здобич, витягли на сходи.

— Міхале! — кричала мені вслід Аніла. — Міхале!..

КРОВ СТРУМУЄ ТІЛОМ по густо розгалуженій мережі судин, проникаючи всюди. Приведення тіла до стану спокою залежить не лише від розслаблення м’язів, але й від розслаблення самих судин, котрі розтягаються, наповнюючись кров’ю. Під час АТ ми можемо досягти цього, викликаючи відчуття тепла.

Приберім одну з поз АТ, розслабмо м’язи, наповнімося глибоким спокоєм, вивільнімо дихання й приступімо до АТ-9: ТЕПЛО. Зосередивши увагу на правій руці (лівші — на лівій), почнімо уявляти, що наша рука нагрівається. При цьому слід говорити собі (найкраще робити це в ритмі дихання):

«Моя рука зігрівається… пальці приємно тепліють… долоня зігрівається що далі, то більше… до моєї руки вливається м’яке тепло… пальці стають зовсім гарячими… тепло стікає