Читати книгу - "По той бік мосту, Мері Лоусон"

не скидався на вправного майстра втечі й принаймні матиме місце трохи побігати. Він відніс коробку надвір, поставив блюдце з водою з одного боку, вкрив дно товстим шаром трави й листя, й опустив туди кроленятко. Там воно здавалось ще меншим, ніж раніше. Воно розпласталося по дну й заплющило очі, наче молячись про швидкий кінець. Ієн пошкодував, що попросив про нього. Марч буде в захваті, якщо кроленятко доживе до того моменту, але малий, напевно, задушить його в обіймах за кілька годин. Смерть від любові. Може, це й краще, ніж бути з’їденим.

Однак він вирішив не віддавати його Марчеві ще кілька днів. Хай матиме трохи спокою перед наступною пригодою. Шкода буде й малого, й кролика, якщо той відразу ж помре. Ієн відніс коробку за будинок, де на кроленя світитиме ранкове сонце, але не спече його в обід. А тим часом він дістане трохи дротяної сітки й придумає, що з нею зробити. Вольєр знадобиться величенький, з кліткою, де кролик зможе ховатися. Марч міг би допомогти його зробити.

– У нас тут буде зоопарк, – сказав батько пізніше того вечора. Ієн привів його помилуватися на кролика. – Ерні Шварц дзвонив. Його сука народила шість тижнів тому, й він каже, що ми на вихідних можемо приїхати й вибрати цуценя, якщо хочемо.

– Ти серйозно? – сказав Ієн. – Ірландський сетер?

– Так. Ерні каже, чистопородний. Я сказав йому, що це не з нашими грошима й що ми не хочемо платити за собаку мільйон, а він відповів, що не треба йому ніякого мільйона, йому треба, щоб я порвав рахунок за те, що вправив його доньці ногу.

– А-а, – мовив Ієн. – Тебе це влаштовує?

– Я зовсім забув про той рахунок, тож, напевно, так.

– Тобі потрібна не тільки медсестра, а й секретарка.

– Та я просто мушу організуватися.

– Буває, що й свині літають.

Батько зітхнув.

– Між іншим, – сказав Ієн. – Я вирішив, що робитиму наступного року. – Сказавши це, він відчув ніби як біль, десь у грудях.

– Справді? – мовив батько. – І що ти вирішив?

– Я стану пілотом.

Батько глянув на нього, а тоді відвів очі. Ієн трохи боявся, що він засміється, як Піт, але він не засміявся. Він присів і став оглядати кролика.

– Пілотом, – сказав за якусь мить. – Це цікава кар’єра. Молодець. – Він не підводив очей.

– Це те, чим мені справді хочеться займатися.

– Добре. Чудово. Значить, так і зроби. Звучить дуже добре. – Він підсунув блюдце з водою ближче до кролика.

– Мені треба буде піти поговорити про це з містером Гарді, – сказав Ієн. Біль розповсюдився й тепер заповнив усі його груди, стискаючи горло. – Я не знаю, куди подавати документи, куди їхати на курси й усе таке.

– Так, – відповів батько. – Я теж не знаю. Звернися до Гарді. Він знатиме. – Він нарешті підвів очі й усміхнувся. – Напевно, це цікава кар’єра. Радий за тебе.

По справедливості, йому тієї ночі мав наснитися батько, але натомість, коли він поринув у сон, Джейкова машина плавно заїхала у двір, відчинилися пасажирські двері й вийшла Ієнова мама, з довгими й елегантними ногами у туфлях на високих підборах. Ієн стояв біля води, однак вона не звернула на нього ніякої уваги. Вона пішла через курне подвір’я, увійшла всередину й сіла в крісло, в якому зазвичай сидів Джейк. Витягнула з сумочки пачку сигарет і підпалила одну. Ієн стояв біля столу, напевно, пішов за нею в дім. Вона підвела на нього очі, злегка всміхнулася й сказала: «Перекажи Лорі, що їй не треба хвилюватися за Артура. З Артуром усе буде гаразд».

Глава 12

«Серед загиблих – шістнадцять місцевих хлопців: громада в траурі»

«Місцевий чоловік отримав 80 доларів за убитих ведмедів»

«Теміскеймінг спікер», жовтень 1944 року

Жовтень. Небо бліде, мертвенно-сіре, поля голі, все затримує віддих, скулившись перед лицем прийдешніх холодів. Джейків план із завоювання Лори успішно виконується, й усе, що Артур може вдіяти, – це стояти й дивитися.

– Він каже, ваш батько був чудовим чоловіком, – поділилася Лора.

Вони були в сараї в Отто. Артур з хлопцями готували зимові хліви для свиней. Попередньої ночі сніжило, й тепер цими днями їм доведеться перевести всю худобу в приміщення. Лора щойно повернулася додому зі школи й принесла їм трьом по чашці чаю. Хлопці сиділи на мішках із соломою, гріючи чашками долоні. Артур та Лора стояли в дверях. Лора спиралася на двері, міцно обхопивши себе руками, щоб захиститися від холоду. Вона була вбрана в старе батькове пальто й мала на шиї довгий червоний шарф, замотавшись кілька разів. Потроху опускалися сутінки й світло, що просочувалося з неба, позбавляло кольору все, чого торкалося, – все, здавалося Артурові, крім яскравого полум’я того шарфа.

– Джейк каже, що ти точно такий самий, як він, – вела далі Лора. – Каже, що ти чудово справляєшся після батькової смерті, що керуєш фермою – обома фермами – сам-один. Що забезпечуєш його й вашу маму. Він каже, що сам зовсім нікудишній, нічим тобі не допомагає. – Вона всміхнулася, показавши, що знає, що це неправда, що Джейк робить усе можливе.

Артур опустив очі додолу. Іноді він заледве міг витримувати її присутність.

– Він розповів, як ти врятував йому життя, Артуре, – сказала вона. – Як ризикував собою, переходячи річку вбрід, а тоді приніс його додому на руках.

Чи Джейк сів і спланував найкращий шлях її завоювати? Чи вивчав її, думав, що вона за людина, як її виховали, й тоді визначив найефективнішу стратегію? Або ж це було ще однією річчю, яку Джейк умів від народження? Тепер вони з Лорою щодня ходили до школи й додому разом. Півгодини туди, півгодини назад. П’ять годин на тиждень із нею наодинці, розказуючи їй ту версію подій, яку він хотів, щоб вона почула, змальовуючи їх так, як він хотів, щоб вона їх побачила.

– Він каже, що саме на тебе покладається ваша мама, – мовила Лора іншого разу, голосом, сповненим жалості та захоплення Джейком.

Найрозумнішим аспектом цього підходу було те, що Джейкові слова були правдою. Артур знав це роками, хоча ніколи й не висловлював. Саме на нього їхня мати покладалася, а от Джейка вона любила.

Іноді, коли він дивився на Лору, його мало не паралізовував страх її втратити. Іноді він заледве дихав. Що було дивно, бо як можна так боятися втратити те, що тобі не належить?

Інші речі ставалися у світі, важливі, історичні події, безкінечно вагоміші за таку дрібницю, як любов одного чоловіка до жінки, яку краде його