Читати книгу - "Дівчата, Емма Клайн"

їй скажу? Що я не можу спати з серпня, бо дуже сильно боюся неконтрольованої території моїх снів? Що я не сплю, бо мені здається, що в кімнаті Рассел, я задушливо дихаю, позаяк мені здається, що його рука на моєму роті? Що на мені залишився відбиток страху: що водночас було інше царство, у якому тієї ночі не було, у якому я переконала Сюзен покинути ранчо. В якому білява жінка і її крихітка синочок штовхали візок між рядами супермаркету, плануючи недільний обід. В якому Ґвен замотувала своє мокре волосся в рушник, наносила заспокійливий лосьйон на ноги. Скотті чистив фільтри джакузі від нальоту, беззвучна дуга зрошувача, пісня долинала від радіо неподалік.

Листи, які я писала матері, були передусім умисним демонстративним проявом, а лише тоді правдою.

Уроки цікаві.

У мене є друзі.

Наступного тижня ми йдемо дивитися на медуз в акваріумі, спостерігатимемо, як вони розкриваються і вихиляються в освітлених резервуарах, зависають у воді, як витончені носовички.

До того часу я дійшла вже до найвіддаленішого куточка по косі, вітер посилився. Пляж спорожнів, не було ні тих, хто приїжджав на пікнік, ні тих, хто вигулював собак. Я переступала валуни на своєму шляху, повертаючись назад на піщаний пляж. Йшла по лінії між скелею і хвилями. Я ходила на таку прогулянку. Мені було цікаво, як далеко Саша і Джуліан і Зев заїхали тоді. Їм, мабуть, треба ще з годину, щоб доїхати до Лос-Анджелеса. Навіть не задумуючись, я знала, що Джуліан і Зев сиділи на передніх сидіннях, а Саша на задньому. Я уявляла собі, як вона час від часу нахилялась уперед, перепитуючи жарт чи вказуючи на якийсь кумедний дорожній знак. Намагалась нагадати про своє існування, але зрештою здалася і відкинулася на сидіння. Їхня розмова переходила для неї в безглуздий шум, а вона просто дивилася на дорогу і сади, що пролітали повз. Гілки миготіли срібними стрічками, що відганяли пташок.

Я проходила разом із Жасмін повз кімнату для відпочинку дорогою до буфету, коли мене покликала одна з дівчат.

— Внизу на тебе чекає сестра. — Я не підвела погляду; вона не могла говорити до мене. Проте говорила. Мені знадобилася якась мить, щоб зрозуміти, що відбувається.

Жасмін, здавалось, образилася:

— Я не знала, що в тебе є сестра.

Я знала, що Сюзен прийде до мене.

М’яку закляклість, якої я набула у школі, аж ніяк не можна було назвати неприємною, як не можна назвати неприємним, коли засне неслухняна дитина. Аж доки не смикнеться рука чи нога. Тоді з’явилося відчуття поколювання, колючки повернення, коли я побачила Сюзен, що схилилась у тіні біля входу гуртожитку. Її волосся нерозчесане, губи потріскані — її присутність

До мене все повернулося. Моє серце безпорадно вистрибувало з грудей, від металевого присмаку страху. Але що Сюзен могла зробити? Це був день, у школі повно свідків. Я бачила, що вона помітила метушню на території, вчителів, які прямували до своїх кабінетів, дівчат, що перетинали плац з тенісними сумками і плямами шоколадного молока на грудях, наочний доказ, що за ними не дивляться матері. На обличчі Сюзен була цікавість, надзвичайна віддаленість, оцінювання цього дивного, на її думку, місця.

Вона випрямилася, коли я наблизилася.

— Глянь на себе, — сказала вона. — Вся вимита і вичищена. — Я побачила нову різкість в її обличчі: кров’яний мозоль під нігтем.

Я нічого не говорила. Не могла. Увесь час торкалася кінчиків свого волосся. Воно було коротше — Жасмін підрізала його у ванній кімнаті навскоси, як у статті в журналі.

— Ти, схоже, рада мене бачити, — сказала Сюзен, усміхаючись. Я усміхнулась у відповідь, але усмішка ця була порожня. Здавалось, вона була двозначна, щоб догодити Сюзен. Я відчувала страх.

Я знала, що маю зробити що-небудь, — ми і далі стояли під навісом, що збільшувало шанс, що хтось зупиниться, аби запитати мене щось чи попросити познайомити з сестрою. Але я не могла змусити себе поворухнутися. Рассел та інші не могли бути далеко — чи дивилися вони на мене? Вікна будівлі, здавалось, ожили, у голові промайнула думка про снайперів і довгий пильний погляд Рассела.

— Покажи мені свою кімнату, — заявила Сюзен. — Я хочу подивитися.

Кімната була порожня, Жасмін ще не повернулася з буфету, і Сюзен проштовхнулася повз мене на дверях, перш ніж я змогла зупинити її.

— Просто чарівно, — вона говорила з притиском, копіюючи англійський акцент. Вона сіла на ліжко Жасмін. Погойдалася вверх-вниз. Розглядала плакат із гавайськими пейзажами, де нереальний океан і небо утворювали прошарки розкішного краю узбережжя. Комплект «Книги Світу», подарунок батька, який Жасмін жодного разу не відкрила. Жасмін тримала пачку листів у вирізьбленій дерев’яній коробці, і Сюзен негайно підняла кришку, порилася в них. «Співачка Жасмін» — прочитала вона на конверті. «Жасмін», — повторила вона. Грюкнувши, закрила кришку і встала.

— Тож це твоє ліжко, — вивчаючи, провела рукою по моєму вкривалу. У мене перехопило подих, я уявила нас на простирадлах Мітча. Її волосся, прилипле до чола і шиї.

— Тобі подобається тут?

— Нормально, — я досі стояла на дверях.

— Нормально, — усміхаючись, сказала Сюзен. — Іві говорить, що школа — це просто нормально.

Я не зводила погляду з її рук. Мене цікавило, яку участь зіграли саме вони, неначе процентне відношення мало значення. Вона простежила мій погляд: мабуть, знаючи, що я думаю, різко зірвалася.

— Тепер я маю тобі дещо показати, — сказала Сюзен.

Автобус був припаркований на узбіччі дороги, просто за воротами школи. Я бачила, що в автобусі була тиснява. Рассел, як і будь-хто інший з них, був поруч — я відчувала кожного. Вони перефарбували капот. Але все решта було без змін. Автобус огидний і непоборний. Моє несподіване переконання: вони оточать мене. Заженуть мене в глухий кут. Якби хтось побачив нас, як ми стояли там на схилі, то вирішив би, що ми друзі. Невимушена суботня розмова, руки в кишенях. Сюзен затіняла рукою очі від сонця.

— Ми збираємось у пустелю на деякий час, — заявила Сюзен, споглядаючи моє хвилювання, яке, мабуть, було очевидне. Я відчувала обмеженість свого особистого життя: зібрання того вечора у французькому клубі — мадам Гевел обіцяла пиріг з повидлом. Жасмін хотіла покурити затхлу траву після відбою. Невже, навіть знаючи те, що мені було все відомо, якась часточка мене хотіла поїхати? Бентежне дихання і холодна рука Сюзен. Спання на підлозі, жування кропиви, щоб зволожити горло.

— Він не злиться на тебе, — сказала вона, увесь час