Читати книгу - "Ефект метелика, Марія Акулова"

— Ні, — Настя ледве змусила себе відірватися від чоловіка, відкидаючи голову, шумно видихаючи кудись у небо.

Поки ще є сили мислити тверезо, за це потрібно чіплятися.

— Тоді посидьмо ще…

Вони сиділи довго. Майже стільки ж, скільки лежали, а потім ще трохи стояли. Не відриваючись один від одного, цілуючись, щось кажучи, шепочучи, сміючись. Половина пакета з їжею залишилася непотрібною, зате воду вони випили всю — було дуже спекотно. Настільки, що навіть комарі не ризикували висунутися в пошуках жертв. Щодо цього Настя дивувалася вже дорогою додому. Хоча, направду, там, на пагорбі, вони навряд чи помітили б таку дрібницю, як комарі. Їм було не до того.

— Завтра… — Гліб знову вийшов із машини біля арки, знову не дав піти, не попрощавшись.

— Я в Метелику.

Чоловік насупився. Але промовчав.

— Ти будеш?

— Ні. Приїду потім, завезу додому.

— Добре.

— Мамі привіт, — а помітивши несміливу усмішку на дівочому обличчі, трохи відтанув.

— Ви навіть не знайомі.

— Познайомиш? — навіть усміхнувся у відповідь, торкаючись носом ніжної шкіри на її щоці, коли Настя обернулася, кидаючи погляд на вікна своєї квартири. Світло, звичайно ж, горіло.

— Познайомлю, але не сьогодні. Пізно вже.

— Ну добре. Іди.

Прямуючи до під’їзду, Настя стримувалася з останніх сил, щоб не схопитися за голову. Жах який! Адже це ні в які ворота не лізе! Вона! Та, яка затято присягалася — більше ніяких вирів із головою і закоханостей, тане від одного погляду чоловіка, в думках про якого, у неї з першої хвилини знайомства спалахувала червона лампочка. А він! Він збирається знайомитися з її мамою. І Настя зовсім не проти. Їй навіть хочеться, щоб мама його побачила, схвалила, пораділа… З глузду з’їхати.

— Настусю, — Наталя чекала доньку, стоячи біля кухонних дверей. Подивилася якось відчайдушно, а потім похитала головою, ховаючись за дверима.

Вона пам’ятала той час, коли сама виглядала так само. Коли поверталася додому вночі з припухлими губами й блискучими очима, коли з вуст не сходила дурна усмішка, а з голови відмовлялися йти не менш дурні думки.

— Закохалася наша Настуся, — навіть на коментар Андрійка з його кімнати, відповідати в молодшої Веселової не було ніякого бажання.

Здається, Настуся дійсно закохалася.