Читати книгу - "Ефект метелика, Марія Акулова"

— На Андріївському вгору, добре?

— Добре, — не те щоб із радістю, але Гліб погодився. Хоча хіба в нього є вибір? Метелик точно щось задумала, а йому залишається тільки чекати, навіть не намагаючись здогадатися, що саме. Судячи з блискучих очей — їй власна витівка подобається, а йому… А йому, по суті, байдуже, аби з нею.

***

— У тебе ж є ковдра, правда? — вийшовши з машини, обійшовши її дугою, Гліб присвиснув, втупившись на сходи, при погляді на які, очі Насті відверто спалахували нетерпінням.

— Навіщо?

— Хочу влаштувати пікнік, — Настя пошаруділа пакетом із їжею, а потім кинула на чоловіка повний захоплення погляд.

— Вночі?

— Зараз вечір.

— В місті?

— Там добре.

— З цим? — ще один скептичний погляд дістався їжі. Якби картопля з бургерами могли бачити цей самий погляд, напевно, образилися б.

— Імагін, я б на твоєму місці поквапилася, інакше 'це' охолоне, і їсти його буде категорично не можна. Плед є?

— Є, — довелося шукати в багажнику плед, а потім… — Ти серйозно, Настусю? — це 'Настусю' прозвучало занадто вже лагідно. Якщо не вважав хворою, то відверто далекою від стану 'абсолютно здорова'.

Імагін не витримав, повернувши на третій проліт сходів, що ведуть нагору в невідомість — навколо темно, ліс, а вони… йдуть. Чоловік не те щоб задихався, але відверто втомився.

— Ще трохи, правда, ну, будь ласка, — ось тільки Настя не втомилася, а її очі продовжували горіти — ентузіазмом і благанням. Тому довелося мовчати й сунути вгору. Сунути, ненавидячи сходи, МакДональдзи, свою згоду і її ідеї.

'Трохи' затягнулося, і сходами не обмежилася. Треба було пройти ще трохи по піску, потім ще трохи по горбках і зовсім трохи вже по траві, зате потім…

— Ось, — задоволена собою, Настя вихопила з рук чоловіка плед, розстелила його прямо на землі, потягнула його за руку, змушуючи сісти, сіла поруч. — Тут красиво, правда?

Гліб кивнув. Було дійсно красиво: місто, яке вже палає у вогнях, у твоїх ніг, а ти сам ніби за його межами, хоча прекрасно знаєш, що перебуваєш у самому центрі. Чуєш, як доносяться здалеку звуки мегаполісу, відчуваючи водночас м’яку траву під пальцями. Дивно.

— Красиво. А ми тут…

— Ти показав мені, як живеш, як красиво живеш. Там, на даху, з музикою, із шампанським, і мені дуже сподобалося. Просто я хочу показати, як вмію я — не на даху, але вище всіх, — дівчина вказала на яскраві вікна десь внизу. — Без музики, зате в незвичній тиші. Без шампанського, зате з колою з льодом.

— Тобто тобі не сподобалося на даху? — Гліб знову насупився.

— Дуже сподобалося, — а вона раптом вилізла на коліна, обвила шию руками, м’яко поцілувала, заглядаючи в очі. — Просто ти маєш розуміти, з ким намагаєшся будувати стосунки. Я не левиця, і навіть не кішка. Я шалено проста. За мене тобі може бути соромно перед друзями. Я їм у Маці та відчуваю себе незатишно з келихом дорогого рожевого в руках. Але мені дуже добре з тобою, і я хочу, щоб тобі було так само добре зі мною, навіть якщо ми перебуваємо в обставинах, до яких ти не звик. Розумієш?

— Не дуже, — притиснувши її тісніше, Гліб трохи розслабився. Це не була спроба показати, що вона думає про нього, як про чоловіка, ні. Просто ось таким дивним чином його метелик намагається перейти на новий рівень. Рівень, на якому вона впускає його у своє життя.

— Ну й добре, тоді забудь, — Настя навіть не засмутилася. Можливо, ідея й була дурною, і він із часом усе ж зрозуміє, що глибоко помилявся, обираючи в об’єкт цікавості саме її. Можливо, колись вона таки зганьбить його перед друзями, образиться, діставши подарунок, який йому буде здаватися простим проявом уваги, а їй платою за секс, можливо, через відмінності між їхніми світами, рано чи пізно доведеться розлучитися, але зараз першу перевірку вони пройшли. Вона — пройшла перевірку дахом, він — цим наївним пікніком.

Пройшов, тому що йому сподобалося — Настя знала.

Сподобалося цілуватися, тримаючи її на руках, сподобалося лежати, рахуючи ті ж зірки, що на даху, тільки тепер розташовані трохи далі. Сподобалося їсти не рулетики з баклажанів, а охолоджену вже картоплю.

— Смачно, правда? — Настя опустила чергову картопляну паличку в гірчичний соус, а потім піднесла її до губ чоловіка. Він опиратися не став — вдумливо прожував, кивнув. Тільки на верхній губі залишилася крапелька гірчиці, з якою Настя допомогла впоратися, даруючи черговий поцілунок.

— Що може бути смачнішим на світі? — а потім радісно замугикала, коли Гліб виконав ті ж маніпуляції, що вона сама недавно, пригощаючи смакотою вже її.

— Хіба що їсти з твоїх рук, — коли Гліб говорив, його погляд був дуже серйозним, а ось Настя залилася дзвінким сміхом, щоб потім знову притиснутися губами до його губ, приховуючи рум’янець на щоках і ухиляючись від необхідності відповідати щось, коли всі слова вилетіли з голови.

Вони, напевно, занадто швидко закохуються. Треба повільно, поступово, не так завзято. Потрібно більше пригальмовувати, рідше бачитися, не телефонувати.

— Поїхали до мене, — інакше зірвуться. Прямо звідси та й в прірву, а потім звідти вже не вилізти. Підуть із головою. Потонуть, забудуть, забудуться.