Читати книгу - "Руйнуючи долі, Стів Маккартер "

Сорок Третій пильно вдивлявся у картину і помічав кожну деталь. Як тримають плашку драйтли, що роблять, куди дивляться, у що одягнені, як убиті амаліони. Величезний малюнок. Звісно, у центрі стояв він. Його не можна було ні з ким сплутати. Кривий меч висів на поясі. До рук тяглося чорне проміння темного світла. Алхіміст. Той самий. Звісно, який історичний малюнок героїчного значення міг без нього обійтися? Ще хвилину учень заворожено дивився у вічі Алхімісту. Здавалося, що в них були відповіді на всі його питання. Хлопець перевів погляд на іншу стіну. Частина битви, зображена на головній стіні, перенеслася і на неї. Але зовсім небагато. Тоді він глянув на третю стіну. На ній зображено вже більший шматок бою. Тут амаліони були розбиті та скупчилися окремими частинами тіл. Кілька алхімістів стояли на кшталт кола навколо… людини. Так. Сорок Третій виразно бачив саме людину! З двома мечами та в чорних обладунках. Сорок Третій відкрив рота з подиву.

- Що ти там побачив? Ну, кажи ж. - підштовхнув його Ксантом.

- Я бачу Алхіміста на цьому малюнку. - сказав П'ятий.

- Я питав у тебе? Ось і помовч. Ти, Сорок Третій, що тебе так здивувало?

Хлопець набрав повітря у груди.

- Ця людина на тій стіні. Це Максуд?

Його одногрупники насупилися, намагаючись пригадати таке ім'я. Може, якийсь відомий у минулому алхіміст?

- Він самий. Єдиний із людей, гідний того, щоб його ім'я було увічнено поруч із драйтлами-алхімістами.

Хлопець ще раз глянув на Максуда. Руки розставлені, мечі своїми кінцями торкалися землі. Він здавався чорним смертоносним птахом, який ось-ось розправить крила. Чорні крила смерті. Погляд Максуда здався Сорок Третьому страшним. Навіть на малюнку. Він бачив очі Алхіміста на двох картинах, бачив очі Химерниці, що його вбила. Але погляд Максуда просто сковував і змушував панікувати. Напевно, якби на нього так подивилися на полі битви, то він просто втік би.

- У грудях все тремтить, коли дивишся йому в очі, правда? - тихо спитав Ксантом.

Хлопець сковтнув і кивнув, відповісти йому забракло сил. І очей відвести він не міг. Так і простояв, поки Ксантом не виштовхав усіх назовні.

Навчання розпочалося.

Ксантом показав їм нові кімнати. У тому довгому бараку. Частина приміщення була віддана його учням. Кімната на шість ліжок. Так само, як і у двох попередніх корпусах, ці розмістилися у два яруси. Учень вибрав собі одне з тих, що розміщалося згори.

Увечері Сорок Третій прийшов до свого старого корпусу. Забрати свої речі.

- Я тебе сьогодні не бачив на заняттях. - сказав Восьмий. - Прогуляти вирішив?

Сорок Третій глянув на нього. Він вирішив, що не варто відновлювати дружбу. Після їхньої сварки хлопці не проявили жодної ініціативи, жодних спроб помиритися. Зі свого боку, він теж не хотів робити жодних дій і зараз не був готовий зробити бодай крок назустріч. Тому мовчки збирав свої скромні пожитки до сумки.

- А куди збираєшся? - спитав двадцять Сьомий.

- Ох, забув надіти. - сказав сам собі Сорок Третій.

Він порився в сумці і вийняв чорну накидку. Демонстративно накинув її собі на плечі, і вийшов із кімнати, попрямувавши у напрямку свого нового будинку.

Наступного дня вилазка на дах повторилася. Сьогодні до них додався ще один хлопець. Із цього поліота. Шістнадцятий. Таким чином шосте ліжко в кімнаті перестало пустувати. Але у всіх інших групах було по п'ять драйтлів. Щаблі П'ятий створив такі собі. Крутіше, ніж потрібно і ногу доводилося навскіс ставити, щоб ступня помістилася на сходинки.

Удень почалося навчання. Загальні предмети та дві години алхімії. Поки йшло повторення пройденого матеріалу. Нічого нового. Але сьогодні має відбутися перше тренування з майстром Рохна. Після занять у поліоті група з шести драйтлів здала плашки та чекала біля входу у поліот. Шістнадцятий не намагався заговорити із Сорок Третім. Він би йому й не відповів. Точно в призначену годину до них підійшла людина. Точно не драйтл. Блідий, суворе обличчя. На вигляд років так тридцять п'ять чи більше. Декілька шрамів на обличчі. Грубі руки. З рубцями. Волосся майже біле, коротке. Одяг звичайний для драйтла.

- Мене звуть Рохна. Ви йдете за мною.

Акцент його не дуже дратував. Відчувалося, що він уже достатньо часу прожив серед драйтлів. Майстер вийняв окуляри з кишені із зеленим склом. Кілька років тому Сорок Третій уже бачив такі.

- Всі за мною. Ступня у ступню. Штани раджу закотити. Звикайте. Ходитимете босоніж навіть узимку.

Звичайно, іноді було не приємно ступати в мулисту жижу, яка осідала на дні доріжки, якою вони йшли через болота. Ще цей сморід. І комарі. І колюча трава на тих ділянках шляху, де вони виходили на тверду землю.

Зрештою група дісталася місця призначення. Невеликий луг. З одного боку стояли дерев'яні снаряди для якихось вправ. З іншого піщане коло. Рохна поправив штани та вирівнявся.

- Мені байдуже, хто ви. Хто ваші батьки. Мене не цікавить, наскільки ви сильні алхімісти. Моє завдання готувати вас так, ніби скоро прийде війна, і я набираю армію. Особливого ставлення ні до кого не буде. Зрозуміло? Чудово. Почнемо з бігу. Бачите, он там стоїть дуб? Десять разів до нього і назад. Так, щоб у вас залишилися сили на тренування. Я чекаю.

Увечері Сорок Третій лежав без сил. Сьогодні йому дісталося на горіхи від Рохна. Вчитель сказав, що таких слабеньких дівчат ще ніколи не приймали в чорні накидки. Хоча він тренує всього кілька років, але впевнений, що за всю історію їхнього існування ще ніхто з його попередників не піддавався карі тренувати настільки огидно підготовленого драйтла. Саме фізичні вправи не зміг виконати на випробуванні на вступ до чорних накидок Сорок Третій. Біг, віджимання, стрибки, підтягування. Він усе завалив. Впорався на відмінно тільки із завданнями з алхімії. Але там взагалі легкість була. Інші хлопці з гурту посміювалися, коли Рохна вичитував його.

Наступного дня стало лише гірше. Все тіло нило і боліло. Навіть підвестися з ліжка виявилося неймовірно боляче. Шістнадцятий порадив віджиматися від підлоги стільки, скільки зможеш, щоб м'язи не так боліли. Сорок Третій не подякував йому, але дослухався до поради. Краще не стало.