Читати книгу - "Руйнуючи долі, Стів Маккартер "

Знову поклоніння сонцю. Знову не дуже вдалі щаблі від одного з їх групи. Ці були ширші, але рано закінчилися і довелося майже залазити на дах. Ксантом не сказав і слова з цього приводу. Увечері хлопцеві знову діставалося від Рохна. Цього разу все було ще гірше, ніж на день раніше. І так тривало до п'ятниці. Рохна знущався з нього, хлопці сміялися, Сорок Третій стискав зуби.

У п'ятницю щаблі для щоденного сходу на дах мав створити Сорок Третій. Він спеціально не створив їх заздалегідь, як це робили інші, а дочекався, доки всі зберуться. Ксантом був на підході. Хлопець усміхнувся і приклав свою зламану плашку до стіни. Миттєво зі стіни почали видвигатися поворотні щаблі. Щоб на них зайти, треба було повернутись правим боком до стіни. Потім сходи повільно повертали на самий дах. І, звичайно, на зовнішній стороні він створив кам'яні руків’я на кількох підпорах. Поруччя були не просто плоскими, а з жолобком усередині. А в тих місцях, де підпірки входили в руків’я, складалося враження, що вони їх пробивають, адже на верхній частині їх розміщувалися кулі з плоскою верхівкою. На кожному щаблі виднілися візерунки, ніби вони створені не з цілісного шматка каменю, а з окремих блоків. І ці візерунки не повторювалися. Навіть Ксантом ахнув. Кілька секунд ніхто не наважувався на них і ногою ступити. Тоді Сорок Третій з гордо піднятою головою першим вибіг на дах. Інші потяглися за ним. Після привітання сонця, коли вони спускалися, то виявили дві інші групи чорних накидок, які оглядали сходинки. Хтось із них запитав у Ксантома, хто іх створив, і той показав пальцем на Сорок Третього.

А ось на заняттях у Рохна знущання продовжилися. Але вже ніхто з хлопців не сміявся з нього.

У свій вихідний хлопець поплентався до Залізної руки. Було б негарно після їх угоди не прийти саме тоді, коли він обіцяв безкоштовно працювати. У лабораторії Залізна рука приніс йому три зламані артефакти. Скриньку, якийсь посох і ще один циліндр.

- Лише три? - запитав Сорок Третій.

Залізна рука підняв брови, показуючи, що не зовсім зрозумів питання.

- Ну, я можу лагодити артефакти. Напевно, у вас їх багато. Але ви принесли лише три. Чому?

- Дурне хлопчисько. - відмахнувся Залізна рука. - Від того, що ти їх полагодиш, вони не почнуть працювати. Продати такий артефакт один раз, це одне. А ось постійно продавати такі — сильно нашкодить моїй репутації. Якщо я спихатиму не частіше разу на рік одну таку штуковину, то нічого страшного не станеться.

Хлопець закивав. У цьому є логіка. Чим, чим, а репутацією Залізна рука точно дорожив. Сорок Третій не поспішав із виконанням завдання, тому розтягнув ремонт трьох артефактів на пару тижнів.

У поліоті вже розпочалося вивчення нових піктограм. Якоюсь мірою це було цікаво. Але довго. Група вивчала піктограми повільно. Сорок Третьому вистачало одного уважного погляду, щоб їх усі запам'ятати. Коли Ксантом це зрозумів, то почав приносити на заняття й інші книги, які не значилися у програмі з навчання у поліоті. Тоді стало помітно цікавіше. А вчитель пообіцяв, що настане день, коли треба буде не просто їх вивчати, а ще й думати, як правильно зліпити з них послідовність. Сорок Третій чекав на цей момент.

На його щаблі завжди приходили подивитися хлопці з інших гуртів. Сходи Сорок Третій постійно удосконалював. Із останнього — він додав трикутники на плоскі верхи куль. Потім додав тоненькі вертикальні колони, що підтримують сходи, змінив рельєф руків’я. Вінцем його творіння стала подоба огорожі. Горизонтальні дві смуги, які йшли від однієї вертикальної колони до іншої, відокремлювали цілий бастіон кам'яних рядів. Сорок Третій створював у кожному такому прямокутнику цілі лабіринти з каменю, які виглядали просто чудово. Одного ранку, коли настала його черга створювати сходи, на вулиці вже чекав Серафеїм, Ксантом та ще кілька інших вчителів. Хлопець завмер, коли їх побачив. А Ксантом показав пальцем на стіну. Того ранку його вчитель не пішов із групою на дах. Він з іншими драйтлами залишився біля сходів. А коли гурт спустився, то Ксантом показав їм жестом, щоб вони йшли у своїх справах. З того часу Сорок Третій намагався щоразу урізноманітнити і прикрасити свої щаблі додатковими елементами. Поки що вчитель не казав йому не розпорошувати за даремно свій талант.

На тренуваннях із Рохна справи йшли дедалі гірше. Сорок Третій був найслабшим у групі. Хоча він і зміцнів, але все одно пристойно відставав від решти. Що у вправах на снарядах, що у силі, що у навчальних боях із дерев'яними мечами. Перед зимою ситуація лише загострилася.

- Зі встановлених сорока віджимань, ти робиш лише тридцять. Як ти сюди потрапив? Заплатив комусь? - Рохна невдоволено крутив головою. - Меч тримаєш погано, бігаєш повільно, мало підтягуєшся. Не воїн, а… а… марний курдюк. - майстер підбирав слово, щоб образливіше обізвати хлопця.

- Годі вже мене так називати! Ви... - розлютився Сорок Третій.

Хлопці завмерли. Ніхто не дозволяв собі кричати на майстра, навіть якщо в чомусь був не згоден з ним. Це суворо заборонялося і в поліоті, і будь-де інде. За це могли серйозно покарати. Аж до виключення.

- Ну, що ти замовк? Кишка тонка сказати? - глузливо промовив майстер. - Як і для решти? А, ти тремтиш від однієї думки про те, що я можу на тебе донести? Зрозуміло. Пацюк, що ходить горбатий під підлогою, не наважуючись визирнути.

- Ви не маєте права так говорити зі мною!

- Чому? Тому що я людина?

- Ні. Тому що я маю гордість. - стиснув зуби Сорок Третій.

- Засунь її собі знаєш куди? На покарання тобі за твою нахабність десять разів збігати до дуба і назад. Бо поліот без тебе осиротіє. - посміхнувся майстер.

Сорок Третій миттєво погасив усі емоції. Так, як його й навчав Рохна. Голова ясна, думки чисті. Емоцій немає. Рішення він ухвалив.

- Єдність із цим поліотом. - крізь зуби сказав хлопець. - Я викликаю вас на поєдинок.

Повільно брови майстра та всіх одногрупників поповзли вгору. Всі знали, як добре Сорок Третій міг справлятися з дерев'яним мечем. Він навіть із хлопців нікого перемогти не міг. Крім того випадку, коли П'ятий спіткнувся.